Залізнична історія міста Кременець

«Сучасний Кременець такий, яким він був сто літ назад. Він мов застиг нерухомо, і форми сучасного життя торкнулись його дуже злегка. Залізниця притулилася далеко за горою, і свист локомотивів не будить ідилічного сну стародавнього міста.» 

Дмитро Дорошенко 1913 р.  

Історія Кременця – колись потужного освітнього та культурного осередку Волині - досліджена ще далеко не повністю, а окремих тем зовсім не торкалися історики й краєзнавці. Серед таких, зокрема, – історія розвитку залізниці в краї.

Перші плани побудови залізниці до міста з’явилися в 1886 році, коли під горою Куличівка, поблизу Кременця, почали досліджвувати родовище бурого вугілля. Група капіталістів тоді отримала дозвіл влади на розробку родовища і будівництво залізниці від станції Верба Радивилівської гілки Києво-Брестської залізниці до Кременця. Проте змінилося законодавство й іноземцям заборонили видобувати корисні копалини на території Російської імперії. Підприємці, що вклали величезні кошти в дослідження родовища та підготовку видобутку, зазнали великих збитків зі зміною законів. Тому місто залишилося без залізниці.

Центральна вулиця Кременця в минулому

Врешті-решт за побудову залізничної гілки до повітового Кременця взялося Товариство Південно-Західної залізниці. На той час між станціями Кам`яниця та Кеннеберг (нині Смига) вже існувала приватна залізниця, збудована на початку 1890–х років графом Бергом для транспортування деревини та дубових клепок для бочок, виготовлених в його майстернях. Проект Кременецької гілки розробив у 1894 році інженер Перцов. Він передбачав придбання в графа Берга гілки приватного користування,  пристосування цього шляху до загального користування та продовження до міста Кременця.

В той час Російська імперія одержавлювала залізниці і до 1 січня 1895 року всі магістралі на її території в товариств та приватних власників викупили. Після переходу Південно-Західної залізниці у державну власність будівництво Кременецької гілки фінансувалося з казни і обійшлася в 381 485 руб. 58 к. Довжина кременецької гілки становила 31 версту. Мости і всі цивільні споруди на лінії були дерев`яними. Водопостачання на станції Кременець влаштували з джерел самотоком, без спорудження водонапірної башти. 21 січня 1896 року на ділянці Кам`яниця - Кременець  було відкрито рух поїздів.

Вокзал ст. Кременець Поч. ХХ-ст.

Крім основної лінії, збудували відгалуження довжиною 2 версти - до вугільних шахт князя Кочубея. Згідно з контрактом, укладеним Управлінням Південно-Західних залізниць, з князя Кочубея стягувалася плата за користування залізницею. Проте, виявилося, що запаси вугілля в родовищі були переоцінені. Врешті-решт для промислового видобутку родовище стало нерентабельним і видобуток вугілля припинили. Втім, залізнична лінія, мала регулярне пасажирське сполучення, використовувалася для вантажних перевезень та військових потреб. Від станції Кенеберг перед Першою світовою війною проклали вузькоколійну залізницю через Бущу до торфозаготівель поблизу села Ступно. Ця вузькоколійка, перебудована в 2001 році, нині має сполучення Смига-Буща-Майдан і обслуговує торфобрикетний завод в селищі Смига.

Солдати розвантажують польовий залізничний парк 1914 р.

Солдати 2-ї паркової залізничної бригади перед відправленням на станцію Радзивилів.

Особливу роль відіграла Кременецька залізниця в роки Першої світової війни, коли місто майже рік перебувало у прифронтовій зоні. Під час підготовки до військових дій, у серпні 1914 року, в Кременець прибули солдати залізничного батальйону, які за короткий термін між Кременцем та Збаражем збудували вузькоколійну польову конку. Кременецька гілка активно використовувалася для перевезення солдатів, амуніції, боєприпасів, продовольства. А під  час наближення фронту було евакуйовоно людей із західної частини Кременецького повіту, а також частину жителів міста - їх разом із великою кількістю біженців відправили залізницею на схід.

Солдати на ст. Кременець

22 серпня 1915р. Евакуація Кременця

У 1920-х роках, коли Кременець, як і вся Волинь, став частиною Польщі, знову налагодився регулярний рух потягів. Пасажирське сполучення станції забезпечував поїзд Дубно-Кременець. А безпересадочні вагони з Кременця курсували до Варшави, Львова та Луцька. Тоді ж місто отримало автобусне сполучення з Дубном, Луцьком та Рівним, а згодом автобуси почали їздити також до Вишнівця, Почаєва і Шумська.

Автостанція в Кременці

Під час Другої світової війни Кременецька гілка особливої ролі не зіграла, оскільки радянські війська відступили і боїв у місті не було. В післявоєнний час на станції відновився вантажний та пасажирський рух, за типовим проектом збудовано новий вокзал. Зрештою, коли паровози витіснили дизель-поїзди, місто отримало регулярне приміське сполучення, яке забезпечував потяг  Кам'яниця-Волинська – Кременець. Перед закриттям пасажирського руху він мав такий розклад: в 11.07 вирушав зі станції Кам'яниця-Волинська, об 11.58 прибував в Кременець, а в 12.40 відправлявся.  Проте потяг курсував напівпорожнім, адже для того, щоб дістатися до Дубна, Здолбунова чи Львова, потрібно було здійснювати пересадку. Кременецький потяг був не дуже популярний ще й тому, що залізниця прямувала в протилежний бік від обласного центру – Тернополя. Згодом єдиний приміський поїзд зняли. А відтак припинилося й пасажирське сполучення зі станцією.

Сучасний вокзал ст. Кременець. Фото з сайту “Фотолинии”

Нині зал очікування Кременецького вокзалу порожній. Місто втратило залізничне пасажирське сполучення ще в рядянський час. Але станція діюча, вона має вантажне сполучення та працюючу касу, що дає можливість у будь-який час відновити рух пасажирських поїздів.