Геніальність на межі реальності

Художники, як творчі та неординарні особистості, часто відрізняються від пересічних громадян нестандартним світоглядом. Іноді вони навіть шокують оточуючих своїм незвичним способом життя. Кореспонденту газети "Аверс-прес" вдалося з'ясувати, як живе і чим дихає найепатажніший художник Луцька Віктор Дембицький.

 Перші штрихи

 А почалося все в далекому 1975 році, коли майбутній митець і народився. Каже, що з дитинства пам'ятає маму та бабусю, бо проводив із ними найбільше часу, а також Старе місто Луцька, в районі якого тоді проживав. Мабуть, таємнича атмосфера місцини поблизу Замку Любарта і дивні речі, які іноді там можна спостерігати, вплинули на майбутню (місцями містичну) творчість художника.

 - У десять років я мав вирішити, який гурток відвідувати - плавання чи малювання, - пригадує Віктор. - Вагання тривали цілий тиждень. І все ж я подумав, що плавати вміють навіть риби, а от малювати не кожна людина може. Вирішив, що саме займаючись мистецтвом зможу краще проявити себе і здивувати оточуючих.

Вікторіо каже, що в сім'ї його ніколи не пробували відговорювати від професії художника. Певною мірою тому, що обирав свою улюблену справу ще за часів Радянського Союзу, коли стверджували, що всі дороги - відкриті і кожен може стати навіть космонавтом. І все ж художник вважає, що йому дуже пощастило з мамою, котра завжди підтримувала всі добрі починання сина. До речі, 4 місяці тому Валентина Дембицька, мама Віктора теж почала займатись живописом. Її роботи, наповнені жіночною ніжністю і романтизмом, вже знайшли своїх шанувальників у Фінляндії, Чехії та Польщі.

Віктор Дембицький не пригадує, щоб його якось виділяли викладачі в гуртку малювання чи в художній школі. Каже, що вони тоді ще, мабуть, не усвідомлювали, якого генія їм  пощастило навчати.

Потім було заочне навчання в Інституті мистецтв ВНУ і Віктор радіє з того, що він є певною мірою «самоуком», «неуком» і на нього не тиснули рамки стаціонарних університетських завдань. Можливо, саме тому у Дембицького немає напівтонів – він все робить або геніально, або не вміє зовсім.

- На мою думку, творчість має йти, в першу чергу, від серця і лише певною мірою - від голови, - каже Вікторіо. - Адже часто можна бачити, що люди з дипломами нічого не вміють і не знають, а ті, хто вийшли «з народу» роблять чудеса – як у науці, так і в мистецтві. Я вчився творити не лише від людей, а й від простору, від містичних істот, яких бачив у своїх снах та уяві. На щастя чи на жаль, я не бачив цих створінь у житті, бо якби бачив і розповідав про це, довелося б лікуватися довго і нудно.

Художник ділиться, що йому спросоння вдавалось бачити хмаринки – душі дідусів і бабусь. Хтозна, чи то були сни, чи ні – адже такі моменти є дуже тонкими і неоднозначними для сприйняття. Але саме із зацікавленням надприродними, таємничими речами почався новий і успішний етап у творчості Віктора Дембицького.

Містика на полотні

 Проте до тріумфу містики і творчості митець пройшов довгий шлях - практика йоги, спіритичні експерименти, тренінги, методики пізнання себе. Його завжди цікавили питання – «чим є наш світ?», «хто є ми в цьому світі?» тощо. 

І от у 22 роки Віктору захотілось передати світ таємничого у своїх роботах.   

- Люди писали багато книг стосовно містичних практик, от і я подумав – чому б не відтворити свій досвід за допомогою живопису? - розповідає художник.

До нового циклу колеги-митці поставились по-різному – бувало, що підмічали деяку чорноту, брак кольорів і навіть сумнівались, чи все гаразд у Віктора із сприйняттям відтінків. На що митець відповідав, що в нього не живопис, а "мракопис". Цей цикл робіт є дуже близьким для Вікторіо.

Хоча зараз він працює у різних стилях, адже є полігамним як у стосунках, так і в творчості – не любить зупинятися на чомусь і завжди готовий пробувати щось нове.

Впливає на творчість Дембицького і духовне життя. Хоча він і вважає себе позарелігійною людиною, проте симпатизує всьому розумному, вічному і доброму. У 14 років митцю в руки потрапили ведичні книги, які виявились близькими по духу і досі допомагають Віктору в духовному розвитку. Тому і роботи у нього наповнені високим змістом. Наприклад, картина "Моя зоря" показує політ душі людини, прагнення вгору, до духовних ідеалів.

- Але саме рівновага між фізичними і піднесеними потребами робить так, що ми ходимо по землі, а не літаємо у хмарах. Бо надмірно фантазуючи, ми ризикуємо натикнутись на нерозуміння оточуючих, залишитись без спілкування, яке кожному необхідне.

  Подією, що неабияк прославила Віктора Дембицького, стало відкриття галереї «Альвар» у 2007 році. Це не якесь пафосне приміщення, адже споглядати картини можна, спостерігаючи водночас і за побутом власника галереї – тобто в його квартирі. Спочатку Віктор назвав свою творчо-мистецьку оселю по-народному, «Моя нора», але потім вирішив, що назва має бути більш змістовною. «Альвар» -  означає «богонатхненний», це древня назва містичних митців.

Загальновідкритих експозицій у галереї Дембицького було п’ять. Нині виставки в «Альварі» проходять лише за зачиненими дверима – на них, зазвичай, присутні лише 13 людей, включно з самим власником галереї. Серед них – адепти містичних практик, митці та люди з добре розвиненими чуттями життя і простору.  

 Що стосується робочого графіку, тут Віктор теж любить свободу – виконує картини, оформлює приміщення на замовлення, займається арт-терапією.

- Не хочеться прив’язуватись ні до яких установ, адже це вбиває смак вільного життя, наче «причавлює» людину. Вона стає невільником робочого графіку і обіцянок, даних на паперах.

Втім, від браку грошей Вікторіо не страждає – каже, що його картини продаються дуже успішно. Причому ціни на них коливаються від 0 до 5 тисяч євро.

Неабияк впливає на покупців і спілкування із самим митцем – зачарувавшись його комунікабельністю і харизматичністю, послухавши пояснення про містичні картини Віктора, люди купують їх більш охоче.

- Поспілкувавшись зі мною, потенційний покупець краще розуміє, що означає та чи інша робота. Це важливо, адже кожна картина – це портал в інший світ. Художник є провідником у інші світи.

Тривалість роботи над картинами буває різною – деякі Віктор пише за 2-3 години, а є такі, що «завалялися» недоробленими років так на 15 – все залежить від вільного часу і натхнення.

 Його роботи виставлялися на експозиціях у Польщі, Чехії, Німеччині, Іспанії та Росії. Віктор вважає, що за кордоном творчість митця сприймають об’єктивніше, не прив’язуючись до його минулих здобутків і стереотипів.

Полігамія краще, ніж лицемірство

Загальновідомим фактом є те, що митці надихаються в тому числі і від спілкування, різноманітних стосунків. Тут Віктор Дембицький теж вирізняється з-поміж широкого загалу – стверджує, що у нього є щось на зразок «віртуального гарему». І при всій своїй полігамності він не розуміє, як можна «використовувати» жінок, задурювати голову і забувати.

- Тому стосунки зі мною припиняються лише тоді, коли дівчина, скажімо, виходить заміж, а її чоловік проти минулих контактів обраниці.    

Зрозуміло, що і симпатії Віктора теж незвичайні. Так, одна зі спроб побудувати сімейне гніздечко була з дуже метафізичною людиною.

- У неї була здатність бачити «в самий корінь». Надприродні здібності, які частково передалися і мені, - каже художник. - Проте для стосунків не надто добре знати все. Оскільки дещо войовничий характер обраниці не співпав з моїм – ніжним і творчим, ми вирішили припинити це спілкування і не запускати одне в одного різними предметами.

Віктор Дембицький вважає, що у нашому суспільстві, де процвітає лицемірство і складання відповідальності щодо стосунків, спільних дітей (особливо серед чоловіків), набагато органічніше виглядали б полігамні сім’ї європейського зразка.

- Тому за можливості я хотів би своїм прикладом почати показовий процес – довести, що в нашому монотонному і моногамному суспільстві можуть бути сім’ї, де шанують одне-одного, де немає ревнощів і нездорової конкуренції, де є повага і розуміння, незалежно від кількості дружин чи чоловіків, які вирішили об’єднатися, - вважає Віктор.

Хоча спостерігаючи за тим, як живе художник, взагалі незрозуміло, навіщо йому навіть одна дружина. Адже він сам чудово готує різноманітні вегетаріанські страви і дбає про побут, а від дівчат немає відбою. Мабуть, полігамні стосунки потрібні Віктору все ж таки для натхнення та епатажу.