Екскурсія "Передмістя Яровиця"

«Вільна екскурсія - для вільних людей». Під такою назвою презентував екскурсію луцьким передмістям Яровиця Комітет захисту національної спадщини Громадської Ради Волині. Захід відбувся  15 вересня в рамках громадянської кампанії «Волинський щит».  Гідом у світ історії став волинський краєзнавець Іван Шворак.

Всі, хто зацікавився цією подією, символічно зібралися біля пам’ятника історику Михайлові Грушевському.

Сама ж екскурсія розпочалася біля Яровицького цвинтаря  XV–ХX століття, який був знесений у 90-х роках ХХ століття. Про його залишки нині нагадують величезні хащі, що тонуть у смітті. Як не прикро, але таке ставлення до пам’яті мертвих земляків для нашого міста стає традиційним.

Як розповів Іван Шворак, саме тут, біля цвинтаря і церкви Вознесіння (1621 -1657), колись був центр села Яровиця, що належало роду Четвертинських. Місцеві жителі були досить підприємливими. Вони організовували велику ярмарку, але проводили її на два дні раніше від луцької, завбачливо скуповуючи крам в приїжджих литвинів і різних купців, вигідно перепродуючи його міщанам. Це вкрай не подобалося сусідам і стало приводом для численних скарг. Завдяки історичним документам ми й отримали перші згадки про село Яровиця, датовані 16 століттям.

Через село пролягав і найстаріший луцький тракт, яким колись до міста приїжджав король Данило Галицький. Одна його гілка - через містечко Жидичин і село Ківерці - вела аж до Литви, а друга - в Теремно. На річці Яровиці (Сапалаївці), від якої і походить назва села, люди облаштували греблю — завдяки цьому утворився великий став. Він сягав аж нинішнього стадіону СНУ ім. Лесі Українки. На греблі працював водяний млин.

Нині від історичного передмістя залишилося лише кілька старих садиб, що доживають свої останні роки, а ще - великий хаос сучасної самочинної забудови.

Через те, що місто зараз увійшло в епоху «купи-продай», а його економікою займаються дилетанти, промислові об’єкти поступово перетворюються в звичайні метри для забудови. Свої останні дні доживає і міський елеватор, який колись був стратегічним об'єктом, а незабаром буде всіяний безликими багатоповерхівками.

Помітним етапом в історії Яровиці став 1890 рік, коли до Луцька - за вказівкою російського імператора Александра ІІІ - за два тижні провели залізницю і збудували вокзал на Яровицьких полях.

Закинуте приміщення одного з перших вокзалів Луцька, де колись був ресторан «Світлофор», смиренно чекає вироку долі. На відміну від більшості луцьких краєзнавців Іван Шворак вважає, що перший міський вокзал розташовувався трохи далі і, ймовірно, був зруйнований, а цей вокзал слугував лучанам дещо пізніше.

Наведені краєзнавцем факти доводять, що Луцьк у довоєнні часи мав краще і комфортніше залізничне сполучення з Європою, ніж тепер.

І потяги далекого сполучення були не денними, а нічними, що не дуже сподобалося б нинішньому керівництву “Укрзалізниці”. Тоді все робилося для зручності пасажирів.

Навіть перший у місті автобус, всупереч твердженням радянської пропаганди,  почав курсувати в 1911 році - з вокзалу на Красне. Збереглися й залізничні склади того часу.

Значним поштовхом для розвитку Яровиці став приїзд російського царя з родиною у 1890 році. Завдяки цьому розбудували військове містечко. Старі будиночки офіцерського складу луцького гарнізону і досі прикрашають вуличку, яка називається Офіцерською.

Вціліла тут і військова луцька лазня, яка дарувала пар воякам російської, польської, німецької, радянської, а потім і української армій майже сотню років. Але на ній навіть таблички немає. І до пам’яток її не віднесли.

Більше десятка казарм на вулиці Стрілецькій ще бережуть в собі дух багатьох знаменитих полків, які пов’язали свою історію з нашим містом.

Залишився тут і історичний будинок залізничників. Збудований він у 20-х роках минулого століття. Нині ця пам'ятка по-хамськи обліплена сучасним "генделиком". 

Останнім пунктом екскурсії стала церква Юрія Переможця, збудована в 1898 році на місці дислокації 2-ї бригади 11-ї піхотної дивізії російської армії. Її нинішній настоятель - протоієрей Микола Цап - люб’язно погодився продовжити екскурсію й побути гідом. Завдяки цьому учасники дізналися чимало цікавого.

Зокрема, для багатьох стало відкриттям, що цей, на перший погляд, непоказний храм, здатен вмістити більшу кількість прихожан, ніж луцький Свято-Троїцький собор. 1000 проти 800 осіб.

В ньому збереглась і цікава несуча конструкція покрівлі. Завдяки вдалому інженерному поєднанню балок простір храму не потребує розчленування колонами.

Храмове панікадило збереглося ще з часів його фундації.

Підлога тут теж оригінальна. Зроблена вона настільки добротно, що знищити її не могли ні час, ні вандали, яких завжди вистачало.

В храмі УПЦ КП, відновленням якого о. Миколай займається з 1994 року, є і цікаві розписи із зображенням волинських князів.

Є тут і частки мощей відомого історичного персонажа - Іллі Муромця. Їх подарували колеги священика з «конкуруючої» УПЦ. Зважаючи на історію непростих взаємин двох патріархатів, сам факт - досить цікавий.

Біля ікони покровителів бджільництва Зосими і Саватія стоїть величезна воскова свічка вагою 85 кілограмів.

Сам настоятель - теж бджоляр, а тому одразу біля церкви створив справжній діючий музей бджільництва, в якому є більше десятка різноманітних вуликів. Їх священик зібрав зі всієї Волині.

Отець Миколай з таким ентузіазмом розповідав про храм, його історію і проблеми, що  й уваги не звернув на те, що час був післяобідній. А він ще й не снідав. Лише поява матушки спонукала його завершити приємне спілкування.

Подорож у невідому історію зникаючого Луцька вдалася. Учасники були дуже вдячні Івану Швораку за можливість відкриття її нових сторінок. Сучасне ж місто, яке сіріло бетонними стінами химер сучасної «колгоспної» архітектури, ховалося поруч. Та його історію навряд чи переповідатимуть нащадки на своїх екскурсіях.