Серця майже 4 мільйонів українців зупинилися у 1932-1933-му роках. Вони, як і ми тепер, жили звичайним життям – мали свої мрії, вірили в силу добра і любові, народжували і виховували дітей, чекали світлого майбутнього… Їм випало важке випробування – померти від Голоду. Важко нам зараз зрозуміти матір, яка у відчаї готова була з’їсти дитину… Важко пробачити тих, хто безжально катував наш народ… Пам’ять житиме завжди.
Всім, хто зміг пережити. Всім, хто, як Птах, полетів… присвячується вірш Василя Голобородька «Телесик».
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь