Межиріч. Церква нищить, міліція прикриває

Тандем бездіяльності і непрофесійності Острозького МВ УМВС України в Рівненській області і чиновників відділу охорони історико-культурної спадщини і туризму управління культури і туризму Рівненської ОДА, призвели до знищення пам’ятки національного значення на території Межиріцького монастиря. Державі знову завдано збитки.  

Унікальний комплекс пам’яток сакральної архітектури Межиріцького Свято-Троїцького монастиря 15-17 ст. тісно пов'язаний з відомим волинським родом князів Острозьких. Він розташований у с. Межиріч Острозького району Рівненської області. Саме цю пам’ятку національного значення - при повному потуранні посадовців - багато років на свій смак і розсуд самочинно й безконтрольно руйнують і перебудовують служителі Свято-Троїцького чоловічого монастиря Рівненської єпархії УПЦ. Благі наміри церковників створити собі комфортні умови життя знищують історичну спадщину українців.

Після звернення Комітету захисту національної спадщини ГРВ за фактом руйнування і перебудови монастирської Надбрамної  дзвіниці – пам’ятки національного значення - Острозьким МВ УМВС України 9 липня було відкрито досудове слідство. Слідчі дії розпочато ще чотири місяці тому, але досі міліція навіть не взяла пояснень у заявників, а  нищення пам’ятки і самочинні роботи тривають і нині. За інформацією прес-служби Острозького МВ УМВС України в Рівненській області, правоохоронці за цей час спромоглися лише … запланували виїзне колективне обстеження стану пам’ятки. Коли воно має відбутись, у міліції і досі не знають.

Злочинна недбалість острозьких правоохоронців, які не зупинили злочин, коштувала державі національної пам’ятки. Надбрамна дзвіниця знищена, перебудована і повністю втратила свій автентичний вигляд. Сприяла вандалізму й бездіяльність відділу охорони історико-культурної спадщини і туризму управління культури і туризму Рівненської ОДА на чолі з Ю.М.Калітинським. Чиновники, які першими повинні були бити на сполох, лише спромоглися дати коментар нашим колегам з «5-го каналу» про те, що керівництво монастиря нині «узаконює» в Міністерстві культури ці самобуди.

Тим часом представники Комітету захисту національної спадщини ГРВ разом із журналістами побували на місці знищення пам'ятки. Побачене вразило. Надбрамна дзвіниця нині повністю спотворена і жодним чином не нагадує свою історичну попередницю.

Біля неї і досі просто неба валяються історичні артефакти, які можуть мати наукову цінність і прикрасити експозицію музею.

Вразив і величезний цегляний двохповерховий самобуд на території пам’ятки - Межиріцького монастиря. За словами монахів, ці гаражі і приміщення для паломників збудували лише два роки тому.

Ще одна нещодавно збудована господарська будівля чи гараж сховалась від людського ока за залізними церковними воротами, під самим історичним муром.

Для її будівництва бульдозерами, по-варварськи, зрізано частину земляних укріплень, які теж є пам’яткою національного значення з охоронним № 15100.

Жодних археологічних досліджень чи наукового нагляду за земляними і будівельними роботами в охоронній зоні пам’ятки не здійснювалося. Це засвідчили нам регіональні представники ОАСУ Інституту археології України. Збитки, які завдано культурному археологічному шару та охоронюваним інтересам держави, можуть вимірюватися десятками мільйонів гривень.

Роботи з реставрації внутрішніх фресок пам’ятки, які, за словами монахів, проводилися рік тому, теж навряд чи хтось контролював. Що вони замалювали і що ми втратили, тепер навряд чи дізнаємося.

Привертають увагу й інші пам’ятки національного значення, які розташовані поруч, за древніми монастирськими стінами. Міська Заславська брама 16 ст. та піч князя Януша Острозького 17 ст. сиротіють, у занедбаному стані чекаючи вироку.                  

Зауважимо, що жоден із керівників Свято-Троїцького чоловічого монастиря Рівненської єпархії УПЦ так і не захотів вийти до журналістів та прокоментувати свою позицію. Після кількох годин марного очікування нам вдалося почути лише думку одного з монахів, яка красномовно відображає стан справ.

Поспілкувавшись із обивателями монастиря, ми зробили невтішний висновок: прямодушність намірів монахів, які несуть свою службу в стінах пам’ятки, надзвичайно далека від понять наука, спадщина, історія, архітектура… А тому таїть постійну небезпеку профанації і знищення. Однак, чиновники та правоохоронці не можуть так легко сховатися за риторикою екзальтованого Незнайки. На відміну від чисельних теологічних «талмудів» вони повинні користуватися винятково законом. А саме він (закон — авт.), як показують ці події, на Рівненщині замінений вседозволеністю і некомпетентністю. Тож доки церковники і чиновники умислом, бездарністю і благими намірами стелять слизьку дорогу беззаконня, варварські багаття свавілля і далі пожиратимуть залишки великої української історії.