«Вихри враждебные веют над нами, темные силы нас злобно гнетут, в бой роковой мы вступили с врагами, нас еще судьбы безвестные ждут». Ця знаменита і грізна пісня з фільму-вистави «Оптимістична трагедія», яку співали матроси-анархісти, і досі викликає трепетний резонанс - крізь призму останніх подій Майдану. Її українську версію ми почули нещодавно у виконанні Тараса Компаніченка та Хореї Козацької в захопленому будинку КМДА .
Знаменита «Варшав'янка», що стала справжнім гімном багатьох революцій, є прототипом іншої знаменитої пісні - «Маршу зуавів», написаної на вірші польського літератора Володимира Вольського (пол. Włodzimierz Wolski, (1824-1882.) Присвячена вона загонам сміливців-смертників із незвичною назвою "Зуави смерті" ("Żuawy śmierci"), які були створені під час польського повстання 1863 року в місті Ойцові французьким офіцером Франсуа де Рошбрюном (François Rochenbrune).
Назва «зуави» походить від берберського племені Зуауі, уродженці якого стали першими «тубільними» військами французьких колоніальних полків, сформованих у 1831-му році з мешканців Північної Африки. Після того, як мусульмани-бербери відділилися в окреме формування - Алжирські стрілки, ряди «зуавів» поповнювали винятково французи–католики, яких відбирали за контрактом з міських низів і бідних селян. Для останніх служба була єдиним способом забезпечення відносно гідного існування. Від алжирських попередників французькі зуави зберегли тільки назву й специфічну уніформу, яка стала їх невід’ємним атрибутом.
Можна провести ментальні паралелі, що пов'язують підрозділи зуавів із нашими - з Січі і Гуляй поля, які теж навіювали дикий страх ворогам своїм непереборним волелюбством. Легкі піхотинці в незвичайній яскравій уніформі з широкими «козацькими» яскравими шароварами були безстрашні на полі бою - тому їх і “кидали” в саме пекло баталій, а їхні божевільні витівки в мирний час породили справжню моду на зуавів в різних країнах. Мали вони неабияку популярність і в сусідній Польщі, де польським «Зуавам смерті» присвятили знамениту пісню.
Тут вони дійсно отримали славу справжніх смертників і їхній перший бій, що відбувся 17 лютого 1863 р., а також тодішній склад загонів дуже схожий на студентський бій під Крутами в січні 1918 р.. Загін теж був добровольчим - до нього входило багато студентів Ягеллонського університету - і загинув він практично повністю в самогубній багнетній атаці на російські позиції, які, за іронією долі, розташовувалися на кладовищі. Зі 150 бійців живими залишилися менше 20, в тому числі сам командир, який, добравшись до Кракова, сформував батальйон із 400 осіб і через місяць здійснив тріумфальний реванш. 17 березня «Зуави смерті» розкидали російських драгунів в битві під Хробжем і, підтверджуючи свою назву смертників, наступного дня, відбивши атаку під Гроховиськами, дивом вирвалися з російського оточення. Хоча після цього «зуави смерті» перестали формально існувати, а Рошабюрон виїхав до Франції. Останніх бійців-«зуавів» перебили як повстанців - 5 травня 1863 р..
«Марш, марш, жуави, на бій кривавий, святий і правий!» - співали бійці в чорних уніформах з білим хрестом, прямуючи до поля битви. «Марш, жуави, марш!" - співали поляки. І пісня ця швидко стала надбанням усього польського народу. В історії вона відома саме як "Марш зуавів". Пізніші революційні події внесли в її текст свої корективи. У 1879 році Вацлав Свєнціцький (пол. Wacław Święcicki), який відбував термін за соціалістичну діяльність у Варшавській цитаделі, написав пісню на її мотив. Текст у 1883 році був опублікований в нелегальному польському журналі «Proletariat». Назва «Warszawianka» закріпилася вже після варшавської першотравневої демонстрації 1905 року. А автором відомого російського тексту «Варшав'янки» вважається Гліб Максиміліанович Кржижановський (1872-1959), який написав його в Бутирській в'язниці в 1897 році.
Існує багато перекладів й іншими мовами. Зокрема, у 1902 в перекладі на грузинську брав участь видатний революціонер Ладо Кецховелі. Масово пісня розійшлася вже під час буремних подій 1905 року. Зважаючи на свою енергетику і революційність, вона стала справжнім гімном активного опозиційного руху і досі абсолютно не втратила свою актуальність. Тож нинішня її українська прем’єра в акустичному виконанні гурту «Хорея Козацька», яка відбулася 22 грудня, в час революційного Майдану в Києві, у приміщенні захопленої КМДА - цілком закономірна. Її потужна енергетика і досі ладна піднімати дух волелюбства, спонукаючи до дії.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь