Ряба Кобила зазвичай не мала часу дивитися телевізор. Щоденні звичні справи, виховання дітей, зустрічі з друзями, читання книжок і новин в Інтернеті наповнювали її життя таким змістом, що їй не доводилося його шукати деінде. Тим більше, у «ящику».
Можливо, так тривало ще б довго. Але враз події на Галявині, де жила, почали змінюватися з блискавичною швидкістю… Нове покоління лошат, ставши пліч-о-пліч, вийшло й увесь голос заявило, що хоче жити за іншими – євро - стандартами. Несподівано для усіх за ними потяглися інші кобили й коні… Галявина щохвилинно наповнювалася новими думками й нарешті ожила. По-новому запульсувало її серце.
Відчувши зміни, які відбулися у просторі на біологічному, енергетичному та інформаційному рівнях, зграя шакалів накинулася на лошат і жорстоко пошматувала багатьох із них. Тоді всі зрозуміли: це – справжня війна. Кожен свідомий кінь вийшов на Галявину. Дехто навіть взяв із собою своїх поні…
Ряба Кобила чи не вперше за багато років увімкнула «ящик». На різних каналах про Галявину різне показували. Одні казали, що відбувається боротьба за свої права і свободу, інші голосили, що сепаратисти хочуть захопити владу. Кожен показував свою правду. Перемикаючи канали, Ряба Кобила натрапила і на той, що розповідав про її рідну Галявину. Почала дивитися, але, втомившись від щоденних клопотів, дуже швидко заснула…
Сон 3-го грудня
І наснився їй сон, ніби прилетів Вітер і, гойдаючи слова, почав переконувати: «Не треба лошатам ходити на Галявину – там небезпечно. Та й чи знають батьки? Хто лошат туди відпускав?»…
І тільки фантоми батьків лошат ніхто ні про що не питав…
Сон 4-го грудня
Наступного разу Вітер шепотів Рябій Кобилі про «невмотивовану агресію». І навіть показав справжнього експресора й агресора, який, очевидно, злякався відкритих дверей у країну похмурих днів.
Але агресор Рябу Кобилу чомусь зовсім не налякав. А країна похмурих днів дверей йому так і не відчинила. Втім, на цьому історія не закінчилася. Дверима почали лякати всіх, хто був на Галявині. Вітер спочатку радів, потираючи руки, але згодом втомився чекати, потинявся ще трохи – та й полетів собі…
Коли настав час запалювати святкові вогні, Рябій Кобилі майже місяць нічого не снилося. У повітрі час від часу з’являвся запах смаженого й у кожного було тривожне відчуття невідворотної неминучості. Одного дня над Галявиною таки нависла чорна-чорнюча хмара – чорнішої там ніхто за життя не бачив. І ніхто тоді навіть не уявляв, що вона – ще не найстрашніше, що може бути.
А в «ящику» тим часом з’явився Пророк.
Вітер почув Пророка, але вирішив робити по-своєму. Як йому серце підказувало:
Сон 18 лютого
Минали дні. Напруга зростала. Невідворотна неминучість наближалася так стрімко, що Рябій Кобилі важко було повірити в реальність того, що відбувалося. Зненацька знову прилетів Вітер. Він не на жарт злякався за понівечені вулиці Великої Галявини:
А тим часом шакали почали відстрілювати найсміливіших, найвідважніших жителів Галявини…
То був найстрашніший сон, який довелося бачити Рябій Кобилі за все її свідоме життя. Згодом з’ясувалося, що він снився не лише їй, але й багатьом іншим рябим кобилам і коням. Вітер, не полишаючи своїх позицій, кружляв і шипів: «То все брехня! Брехня! То – сон Рябої Кобили…»
То дійсно була брехня. Бо сни завжди навпаки збуваються. Ряба Кобила прокинулася, вимкнула «ящик»… А тим часом на Галявині почалася правда.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь