Понад 30 портретів загиблих на Майдані – і з кожним прожите життя. Акварель і вугілля – вода, фарби і камінь… Їхні долі сплелися в одну: автора – журналістки, викладача вальдорфської школи у Гамбурзі, лучанки Юлії Марушко і тих, хто віддав найцінніше в ім’я України, - життя. Свій біль, свої думки, переживання і всю свою скорботу вона вирішила віддавати мольберту. Це не було рішення, яке приймалося довгими мученицькими годинами. Після загибелі Сергія Нігояна Юля зрозуміла – треба малювати.
Юлія Марушко – моя колега ще з далеких радійних часів. Яскрава, завжди усміхнена, спрагла до нових вражень і знань, охоча до будь-яких експериментів, надзвичайно емоційна, красива і з великою душею людина. Ще кілька місяців тому я б написала, що вона – ще й по-дитячому відкрита і щира. Але зараз до цього додалося щось нове, інше – Юля враз стала такою дорослою!
«Доросла до революції» - зізналася вона мені під час нашої нещодавньої зустрічі у Луцьку. З листопада 2013-го в Юлі був свій Майдан – у Гамбурзі, де вже кілька місяців вчителює. Перші протести там відбувалися під гаслом: «Україно – ми з тобою!» Як журналіст лучанка швидко відреагувала на тогочасні події – активно брала участь і організовувала мітинги в різних містах Німеччини. Як тепер каже, це був світовий євромайдан, відкриття сердець – він об’єднав багатьох українців за кордоном. Разом вони вболівали за те, що відбувалося в Україні, й намагалися допомогти – чим могли:
В один день усі провідні видання Німеччини на своїх шпальтах розмістили український прапор. І хоча спочатку все відбувалося мирно, вже тоді, у листопаді, у багатьох були тривожні передчуття. Загибель людей на Майдані Юля порівнює із Чорнобилем. В обох випадках гинули люди, а влада стверджувала, що все гаразд.
Смерть Сергія Нігояна стала переломним моментом українського Майдану. Коли лучанка про це дізналася, прийшла в школу і почала малювати:
Мистецтво об’єднує і допомагає людям розуміти один одного – навіть в інших країнах, навіть без знання іноземних мов і перетину кордонів. Тому Юлія Марушко у Німеччині організувала АртМайдан. Залучала всіх, хто був охочий допомогти, всіх, хто вболівав, мав бажання більше розповісти або дізнатися про нашу країну. Художники показували свої картини, музиканти – грали, а Юля, крім того, що малювала, на благодійних вечорах ще й читала німецькою уривок із поеми Т.Шевченка «Кавказ».
«Моє бажання – щоб нас зрозуміли на тому місці, де ми зараз є. Я хочу, щоб побачили, що ми – нормальні люди, - пояснила дівчина. - Кожен з нас має не тільки зрозуміти, що настав час змін, але й потрібно усвідомити, для чого ці зміни відбуваються»:
У Гамбурзі Юлю підтримував її німецький друг Тіль. Він і досі намагається зрозуміти, що відбувається в Україні. Людині з іншої країни, з іншим менталітетом важко збагнути, чому люди, які відстоюють європейські цінності, у деяких випадках поводяться агресивно і прагнуть помсти. Зараз він активно стежить за новинами зі східної України. І вже визнав, що навіть найвідоміші німецькі видання висвітлюють події на власний розсуд.
Вже рік у Німеччині говорять про Першу світову війну, від початку якої минає 100 років. З великою пересторогою ставляться німці до понять «радикалізм» і «фашизм». Більшість із них вболіває за Україну, за те, щоб ми не повторили їхніх помилок.
Юлія Марушко після кількох тижнів перебування в Україні повернулася до Німеччини, де її чекають учні. Зі смутком вона зауважила, що в нашій країні ще багато тих, «хто спить», що в Луцьку майже не помітно змін, а про події Майдану нагадують лише портрети загиблих у центрі міста. Коли від’їжджала, повідомила, що на початку травня у Німеччині невідомі штурмували Консульство України і знищили плакат із зображеннями героїв Майдану…
«Як людина ти маєш право голосу. Ти маєш право не бути побитим, вбитим, заляканим. І не маєш право продавати голос» - ці слова своєї колеги лишаю наостанок. Бо є над чим ще міркувати, працювати, є куди рухатися і є що змінювати. В самих собі. І в нашій країні. Головне – не спати.
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь