Тіні забутих воєн

„Війна - жахлива річ. Але і велична. Я в жодному випадку не повинен це прогавити. Варто побачити людину в цьому стані, щоб дізнатися, хто вона. Я – реаліст і хочу все бачити на власні очі. Варто випробувати себе, тому я збираюся на війну, і саме тому я підписався добровільно“, - писав Отто Дікс,  представник німецького експресіоналізму, який вижив у Першій Світовій війні й у період між 1915 та 1918 роками створив понад 600 малюнків та гуашей.

70 мільйонів людей із 40 країн полягло на полях Першої світової.

„Я стою з пульсуючим серцем на початку усього“, -  записав організатор мистецького об'єднання „Синій вершник“, експресіоніст у мистецтві й офіцер у бою Франц Марк у 1915. І... Не повернувся з поля битви, лишивши світу сині коні та недомальовані ідеї.

Ще один представник німецького експресіоналізму Август Маке свою останню картину назвав „Прощання“. Назва стала пророчою: 8 серпня 1914 Маке призвали в армію, а 26 вересня у віці 27 рокі він загинув на Західному фронті.

Це було сто років тому. Після Першої світової війни світ загалом і мистецький світ зокрема вже не був таким, як раніше.

Після 2014 року ставлення світу до України і Росії вже ніколи не буде таким як раніше. А після збитого літака MH17 Європа не може поводитися так, як раніше, пишуть провідні німецькі видання, наголошуючи на важливості об'єднаних санкцій проти Росії усіх 28 країн членів ЄС.

Цього тижня видання „Spiegel“ розмістило на титульній сторінці фотографії загиблих у літаку MH17 з назвою червоним по чорному „Зупиніть Путіна зараз!“

29 липня вийшла стаття – відповідь на бурхливу реакцію на першу сторінку журналу. Анонімні користувачі, особливо соціальних мереж, які протягом кількох місяців надто емоційно реагують на будь-яку критику Росії, просто вибухнули. “Тоді як дехто підтримує політику Путіна в Україні, йдеться в спростуванні „Spiegel“, - „інші назвали цю публікацію "Підбурювання до війни". Це абсурд як з огляду на фото, так і на матеріал.““ Далі розміщено пояснення, що титульною сторінкою журналу висловлено прохання зупинити Путіна і проросійських сепаратистів в Україні винятково жорсткими економічними санкціями і невійськовими методами. Ця вимога є  аналогічною до тієї, що її поставив федеральний  уряд, який, як і всі країни ЄС, минулого вівторка підтримали санкції проти Росії. Ця вимога збігається з думкою 52% німців, які, згідно з опитуванням „Spiegel“, підтримують санкції - навіть якщо це вартуватиме їм їхніх робочих місць. 

Відомий в Німеччині письменник Володимир Камінер теж висловив свою позицію у російських дебатах. Стаття під назвою „Путін – це вже і так санкції“ вийшла того ж 29 липня  . Економічні санкції? Відмова футболу? Не варто Путіна стирати в порошок, вважає Камінер, бо Путін боїться лише одного – бути осоромленим. Зовнішню політику Президента письменник порівнює з поведінкою щура, якого не можна заганяти в кут.

Брехня – найкраща зброя, -  зазначає Володими Камінер, описуючи миттєву реакцію Росії на збитого літака: українці збили літак з наказу Америки. Бо в Америки є одна мета – розкладання Росії. І хоч як би важко не було, письменник радить знайти діалог з Путіним, допомогти вивести його з глухого кута. З притаминним гумором Володимир Камінер закінчує свою статтю тим, що хоч росіяни і грають погано у футбол, але коли ніхто не захоче з ними грати, це лише підсилить їх у думці, що вони - найсильніші. 

На своїй персональній сторінці Володимир Камінер розділив політиків і росіян. Далі - з дозволу Володимира Камінера - його стаття „Sorry“: 

„Представник Білого дому в офіційній заяві звинуватив "особисто росіян і їх президента" за збитий пасажирський літак. Він сказав: "росіяни", звичайно, маючи на увазі керівників країни, а не його населення. У перекладі на російську мову, однак, цей термін викликав дискусію колективної співучасті того, що сталося. Водночас надходять новини з-за кордону, що російські туристи, в Італії чи  в Сінгапурі, стають жертвами знущань. Чи несуть всі росіяни відповідальність за недолугу політику свого уряду? Не думаю. Колективна відповідальність є привілеєм громадян у демократичних державах. У диктаторських країнах люди можуть або цілувати п'яти диктатору, можуть боротися з ним, або нічого не робити. Якщо вони цього не роблять, ви можете описати це як "слабкість", як "відсутність самосвідомості" або як страх перед режимом. Але не як злочин. Я хотів би від імені всіх росіян, які не розділяють політику Путіна (а це, принаймні, 14%!) попросити вибачення від усього серця перед світом за ідіотську поведінку Росії, яка призвела до загибелі сотень невинних людей, осоромила країну на міжнародному рівні, поставила її в аутсайдери. Я вибачаюся за нашого президента. Я його не вибирав, - написано у маленькій записочці на фото, всередині паспорта Российской Федерации“.

Ще один російській письменник Володимир Сорокін у своєму еcсе, яке німецькою мовою вийшло  у „Frankfurter Allgemeine“ 21.07.2014 порівнює конфлікт сусідніх країн як вагітність Росії Україною, передбачаючи пологи з ускладненнями, запитуючи: а що ж станеться з мамою? Статтю російською мовою можна прочитати тут. 

„І Росія мовчить. Що зараз в Росії говорить, навіть кричить – це її демони. Її справжню сутність варто шукати в символах, подобах“, - написала в своїй книжці-спогадах „Зелена змія“ художниця  Маргарита Сабашнікова (дружина Максиміліана Волошина), яка у 1917 році повернулася з Європи в революційну Росію.

Ще дітьми на нас падають воєнні тіні: казки бабусі, а насправді - пережите нею у Другій Світовій, розповіді сусіда-афганця, а насправді - так і неопрацьовані травми, екранні серіали, а насправді - війни в Чечні, новинні сюжети, а насправді - розділ в Югославіі, війни в Грузіі, Ізраїлі, Єгипті, Сирії, нині - і в Україні...

Мені на варто бачити війну, щоб знати: це - жахливо. Настав час освятити і просвітити тіні забутих воєн. Я з пульсуючим серцем чекаю закінчення війни.

Юлія Марушко,

волинянка, вільна журналістка та художниця, організаторка Artmaidan в Ніімеччині.