Василь Маловиця. Архітектор від бога.

Зодчий Василь Кузьмович Маловиця проектував кінотеатри ”Промінь”та “Зміну“, Палац учнівської молоді та багато інших будівель та споруд у Луцьку. 28 жовтня йому б виповнилося 88 років…

МОЛОДІ РОКИ МИТЦЯ

Мальовниче село Саксагань П'ятихатського району на Дніпропетровщині на березі однойменної річки. Саме тут 88 років тому, 28 жовтня 1930 року, у простій селянській сім’ї народився видатний архітектор Василь Кузьмич Маловиця, якому долею було призначено творити на волинській землі. Батьки Василя: Кузьма Йосипович та Марія Яківна, а також бабуся Олександра Митрофанівна ( мати батька) та старший брат Павло наступного, 1931 року, переселилися на Донбас, до міста Макіївки. Тут батько працював на шахті, одночасно відвідував курси водіїв. Після закінчення курсів Кузьма Йосипович поїхав працювати у село Павлівку Білокуракінського району Вінницької області. На жаль, сімейне життя у батьків Василя не склалося. Він та брат Павло залишилися жити з батьком та бабусею. Мати з молодшим братом Миколою мешкали окремо. Так сталося, що найближчою людиною для Василя тоді стала бабуся Олександра Митрофанівна, яка замінила йому мати. Вона навчила хлопця любові до праці, повазі до людей та наполегливості у досягненні своєї мети. 1936 року батько перевіз Василя, Павла та бабусю Олександру до села Павлівки.

Тут наступного року Василь пішов у перший клас. Вчитися йому дуже подобалося. Вчився на відмінно. Навчання Василеві давалося легко. Окрім усього, він дуже любив малювати. Це захоплення він пронесе через усе життя.

Перед війною, у 1940 році сім’я повернулася до Макіївки, де батько почав працювати автомеханіком.

Але, невдовзі мирне життя перервала війна. Батько пішов на фронт.  У жовтні 1941 року до Макіївки ївки вдерлися німецько-фашистські окупанти. Не до навчання тоді було Василеві, аби вижити.  

Восени 1943 року радянські війська звільнили Донбас. 13-річному Василеві прийшлося тоді важко працювати, допомагати бабусі по господарству. Василь разом зі старшим братом Павлом пас худобу, займався сільськогосподарською працею. Одночасно треба було наздоганяти навчання, яке продовжив вже наступного, 1944 – 1945-го навчального року.

Пізніше Василь Маловиця отримав статус учасника Великої Вітчизняної війни у тилу.

Після війни батько Василя демобілізувався, одружився вдруге та переїхав жити разом з бабусею та синами до міста Єйська, що у  Краснодарському краї. Тут Василь 1946 року пішов у 7-й клас.

Школу Василь успішно закінчив у неповні 20 років, у 1950-му. Добре йому давалися точні науки: математика, фізика.  Хлопець чудово креслив та малював. Мріяв стати художником. Отже, для вступу Василь обрав Київський художній інститут. Вчився одразу на двох факультетах: архітектурному та  живопису. Закінчив клас відомого художника та педагога Івана Миколайовича Красного (1917 – 1990), який викладав у інституті акварель та живопис.

За спогадами, Василь Кузьмич завжди вважав себе художником , а архітектуру – ремеслом. Серед наставників студента Маловиці був видатний архітектор Олександр Матвійович Вербицький (1875-1958), дійсний член Академії архітектури. За його проектами було побудовано багато будівель та споруд. До речі, серед них залізничний вокзал у Києві (1929-1932). Вербицький працював й на волинській землі. Він - автор проектів вокзалу та гімназії при залізничній станції Ковель, створених ще на початку минулого століття, у 1907-1910 роках.

Швидко минули шість років напруженого, насиченого навчання. 1956 року Василь Маловиця закінчив інститут за фахом архітектор-художник та за направленням приїхав до обласного центру Волинської області – Луцька. Міста, яке зробить безсмертним його ім’я… Міста, у якому його талант виявиться у повну силу.

У 1956-1960 роках  Василь Маловиця - старший архітектор по планировці населених місць Волинського обласного відділу по справах будівництва і архітектури. Він почав працювати під керівництвом відомого зодчого, головного архітектора Луцька Юрія (Георгія) Васильовича Бородіна. Василь Кузьмич дуже поважав цю талановиту людину, разом з іншими луцькими архітекторами Клавдією Юровською та Ігорем Рейтером вважав своїм вчителем. Найвідоміша робота архітектора Бородіна у Луцьку - адміністративний будинок Волинського обкому КПРС,  який з’явився 1954 року.

У Луцьку молодий архітектор зустрів своє кохання. 18-річна Нінель Матусовська була студенткою Луцького педінституту. Незабаром вони побралися. Це сталося 1957 року. 1958 року з’явилася на світ донька Тетяна. У 1962 році народився син Павло.

Дружина Василя Кузьмича Нінель Валентинівна Маловиця  (1938-2007) після закінчення педінституту тривалий час працювала вчителькою математики, креслення та образотворчого мистецтва у луцькій школі N5. Вона була для батька, за словами доньки Тетяни, енергетичним центром, захистом від зовнішніх нападок.

Також отримала педагогічну освіту донька Тетяна. Філолог за освітою, працювала вчителем. Згодом Тетяна Василівна Дацишина зайнялася підприємництвом. Тепер вона  веде активну громадську діяльність у Луцьку.

Син Павло закінчив військове училище, став офіцером. Підполковник у відставці. Займається підприємницькою діяльністю. Мешкає у Києві.

Тетяна Дацишина згадує, що Василь Кузьмич був суворим, вимогливим , але, водночас, дбайливим та турботливим батьком, завжди готовим допомогти, дати пораду, підтримати у важкий час. Він користувався великим авторитетом та повагою у сім’ї, був для дітей прикладом. Тетяна та Павло хотіли стати таким, як батько. 

БУДІВНИЦТВО  ПРИВОКЗАЛЬНОГО РАЙОНУ. “ЗМІНА”, “ПРОМІНЬ”, ПАЛАЦ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ТА ІНШІ ПРОЕКТИ ЛУЦЬКОГО ХАЙ-ТЕКУ…

У 1961 році Василя Маловицю призначили головним інженером Волинської філії Діпроміста (Державного інституту проектування міст). Одним з перших його проектів на цій посаді було проектування Привокзального району Луцька, зокрема дільниці 164 кварталу. До речі, більшість будинків сучасного проспекту Грушевського від обласної лікарні з непарного боку, та від вулиці генерала Шухевича з парного боку у бік залізничного вокзалу побудовані за проектами Василя Маловиці та його колеги Клавдії Юровської.

Наступні проекти головного інженера Волинської філії Діпроміста Маловиці тісно пов’язані з новим архітектурним стилем, який поширився у країнах Заходу у 1950-х роках, а у Радянському Союзі став популярним у 1960- х. На зміну монументальному ампіру сталінської епохи прийшов модернізм або хай-тек, з характерними для нього логічністю та лаконізмом. Цей стиль відрізняли геометризація об’ємів, широкі площі з скла, декорування фасадів. У модернізм отримали широке поширення мозаїки, барельєфи, вітражі тощо. Споруди будували з дешевих та сучасних матеріалів: скла, бетону, металу. У Луцьку хай-тек пов’язують з іменами архітекторів Василя Маловиці, Ростислава Метельницького, Богдана Колоска, Євгена Ходаковського, Клавдії Юровської, Ігоря Рейтера…

Першим значним проектом у стилі модернізму у Луцьку можна вважати проект будівлі 8-ої школи, створений Василем Маловицею 1962 року. Саме цей архітектор втілив у життя найбільш цікаві ідеї хай-теку у нашому місті.

Будівля школи проста й лаконічна, у формі паралелепіпеда. Характерною рисою цього проекту є впровадження бетонних рам на всю висоту стіни спортзалу.

Наступний проект Василя Маловиці яскраво характеризує новаторство, неординарність творчого  стилю цього талановитого архітектора це кінотеатр “Зміна” по вулиці Богдана Хмельницького... У радянські часи дві глядацькі зали були у величезному “Промені”, що з’явився пізніше, та у цьому, невеликих розмірів кінотеатрі.

Після війни існував кінотеатр «Піонер», зведений на місці залишків довоєнної синагоги Олицький Бет-Гамідраш. Під керівництвом Василя Маловиці 1963 року група архітекторів створила проект реконструкції цієї будівлі. Новий кінотеатр назвали «Зміна». У дусі того часу, початку космічної ери, фасад прикрасили мозаїкою наукової та спортивної тематики. Характерна риса, що свідчить про творчу індивідуальність проекту -  різкий контраст фасаду, який включає немов два різні елементи.  Головний  вхід за формою дещо схожий з американським автомобілем шістдесятих років «Мустанг».

Нарешті, третій, найбільш відомий проект архітектора Маловиці, створений 1965 року, – проект широкоформатного кінотеатру “Промінь”. Найбільшого на той час у Луцьку, на 1040 місць.

Як і попередні споруди, «Промінь» мав великі площини з віконного скла. Всередині скульптор Віктор Шингур виконав великий горельєф на космічну тематику.

Про одну з споруд, створених за проектом Василя Маловиці 1965 року, з захватом розповідав архітектор Євген Ходаковський (автор проектів старого ЦУМу та Будинку техніки, що по вулиці Кривий Вал).

«Коли я приїхав у Луцьк, то будувалася спортивна школа - одне з кращих творінь наших архітекторів. Це індивідуальний проект, що тоді було рідкістю. Великі прольоти підіймалися кранами. Вони були новаторськими для Луцька на той час.”

ГОЛОВНИЙ АРХІТЕКТОР ВОЛИНСЬКОЇ ФІЛІЇ ДІПРОМІСТА МАЛОВИЦЯ ТА “БДЖОЛИНІ СОТИ” 33-ГО МІКРОРАЙОНУ.

1969 року Василя Кузьмича призначають головним архітектором проектів Волинської філії Діпроміста. На цій посаді він працював до 1982 року.

Цікавими творчими  знахідками були проекти Василя Маловиці 1970-х років : будинок політосвіти по вулиці Артема (тепер будівля історичного факультету СНУ по проспекту Перемоги).

Будинок піонерів на 500 відвідувачів з глядацьким залом по вулиці Галана (тепер Палац учнівської молоді, вулиця Шопена), будівля 4-ої школи.

Василь Кузьмич – автор проектів навчально – лабораторного та аудиторного корпусу “Б” СНУ на 2000 студентів по вулиці Потапова, двох лікарень: дитячої на 300 ліжок з поліклінікою на 500 відвідувань по проспекту Відродження та психіатричної на 500 ліжок, кафетерію на 100 місць у парку імені Лесі Українки, гуртожитків на 515 учнів по вулиці Глушець та для військових – ракетників на вулиці Лодигіна (тепер вже для прикордонників, вулиця Коновальця). Досить потужний список, погодьтеся. І це тільки у Луцьку.

Важливою особливістю архітектури сімдесятих стало використання білої силікатної цегли. Першим районом Луцька, будівлі якої побудовані з подібної цегли, став відомий тепер 33-й квартал. Його теж проектував Василь Маловиця. Мікрорайон став першим житловим масивом у північній частині міста, у так званому Завокзальному житловому районі (у 1987 році отримав назву Жовтневий). Він займав площу в 45 гектарів. Будівництво мікрорайону мало для міста велике значення не тільки як початок нового етапу його розвитку (це перше утворення за межами міста), але як приклад якісного нового підходу до забудови, що характеризуется цілісністю і незвичним планувальним прийомом. У проекті з’явилися шестикутні двори. Було застосовано трибічну (трипроменеву) індивідуальну блок-секцію з проїздом і вбудованими приміщеннями різних служб на першому поверсі.

Архітектор Маловиця створив своєрідний, неординарний проект:  частина району  уздовж теперішніх проспектів Молоді та Соборності зверху мала вигляд бджолиних сотів.

Нічого подібного в СРСР тоді не було. Значно пізніше з’явилось щось подібне у Києві, а в Москві тристоронню типову секцію розробили на 15 років потому.

Вважається, що це - найдовша у світі будівля. Довжина по осі — 3265 м, по 1 лінії — 1750 м. Будівля створювалася протягом 11 років, з 1969 по 1980 роки, має 88 під’їздів, які об’єднані в 38 адрес на двох вулицях.

Крім проектів у Луцьку, Василь Маловиця займався проектуванням у інших містах Волині: Ковелі, Горохові та Володимир-Волинському. Перший мікрорайон, універмаг, школа, два дитсадочка у Ковелі, універмаг у Володимир-Волинському, житлові будинки у Горохові.

Відомо, що він проектував таємний об’єкт Ракетних військ стратегічного призначення у селі Тростянець Ківерцівського району.

Василь Кузьмич Маловиця був справжнім професіоналом своєї справи. Ось його характеристика від 2 листопада 1981 року. Дослівно,мовою документу.

“Моральна стійкість висока, відмінно знає свій фах, великий творчій досвід та знання з задоволенням передає молоді, активний, творче вирішує нові проблеми,  завжди зосереджений на головному, енергійний, рішучий, принциповий”.

Перебуваючи на відповідальній посаді головного архітектора, Василь Кузьмич був суворим та вимогливим керівником. Разом з тим він завжди підтримував талановиту, творчу молодь, допомагав молодим архітекторам професійно зростати.

Одним з близьких друзів Маловиці був відомий луцький архітектор Олександр Ковальчук, автор проектів дитячої залізниці, житлових будинків у Луцьку.

Василь Кузьмич завжди відстоював справедливість. Ніколи не був членом партії. Не є таємницею, що багато керівників вступали до КПРС не з ідейних переконань, а маючи на меті зробити кар’єру. Головним у справі Маловиця у першу чергу вважав професіоналізм. Не любив підлабузництва та кон’юнктурщини – рис, характерних для ледарів та бездарів. Відносини з бюрократами від архітектури у нього були напружені. Близько до серця сприймав нерозуміння ретроградами – керівниками його прагнень та задумів. Приходилося йти на конфлікт, щоб відстояти свою точку зору. На ґрунті службових негараздів на початку 1980-х Василь Маловиця важко  захворів. У  січні 1982 року у зв’язку зі станом здоров’я він звільнився з посади головного архітектора проектів. Ще не маючи права на пенсію за віком…

Наступив новий етап у житті митця. Тепер він міг повністю присвятити себе улюбленій справі – живопису. У Луцьку  проходять виставки Василя Кузьмича. Роботи були схвально оцінені критиками, які відзначали талант Маловиці. Лучани теж полюбили самобутні, неповторні роботи митця. Особливо він любив писати пейзажі. Багато його картин присвячені неперевершеним куточкам Луцька.

Помер Василь Кузьмич Маловиця 18 лютого 2014 року у Луцьку після тривалої хвороби. Похований на кладовищі у селі Тарасові. 

У наш час на мапі Луцька з’явилося чимало назв вулиць, що носять імена людей, про яких переважна більшість лучан ніколи не чули і без Google не розібратися. Існують вулиці, назви яких, вважаю, є анахронізмом (зокрема, вулиця Народних дружинників, що отримала назву 1960 року ).

Я не прибічник масштабних перейменувань вулиць. Зрозуміло, у наш нелегкий час витрачаються чималі кошти, які можна використати на потреби міського господарства тощо. Але, як лучанин, вважаю, одну з луцьких вулиць, де є будинки за проектами Василя Маловиці, слід назвати на честь цієї видатної людини, яка  зробила величезний внесок у  будівництво нашого міста, спроектувала найбільш значні будівлі 1950-1980 років у Луцьку та за його межами.

Лучанам можна пишатися тим, що у нашому місті жив та творив Василь Кузьмич Маловиця - талановитий зодчий, архітектор від Бога, прекрасний художник, Людина з великої літери.

P.S. Хочу подякувати за допомогу у написанні цієї статті дітям Василя Маловиці Тетяні Дацишиній та Павлу Маловиці.