У ньому жила безкомпромісна козацька свобода і здоровий анархістський волелюбний дух, що безжально бив у дзвони слова, спопеляючи рабську ницість необачних співвітчизників.
О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!
Вночі і ожеледь, і мряка,
І сніг, і холод. І Нева
Тихесенько кудись несла
Тоненьку кригу попід мостом.
А я, отож таки вноні
Іду та кашляю йдучи.
Дивлюсь: неначе ті ягнята,
Ідуть задрипані дівчата,
А дід (сердешний інвалід)
За ними гнеться, шкандибає,
Мов у кошару заганяє
Чужу худобу. Де ж той світ?!
І де та правда?! Горе! Горе!
Ненагодованих і голих
Женуть (последний долг отдать),
Женуть до матері байстрят
Дівчаточок, як ту отару.
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
3 листопада 1860.С.-Петербург
Vujko 21 березня 2013 16:27
В Роскосмосі -- половина прізвищ українських, а "українство", як у С.Корольова...епізодичне і на рівні спогадів юності.
Angvar 21 березня 2013 17:59
Ми і досі є заручниками ментальних стереотипів і емоційних фата-морган, тому і топчемося на місці, вперто мішаючи псевдонаціональну багнюку, намагаючись, по прикладу єврейського Бога, зліпити з цього нового українця...
Vujko 21 березня 2013 18:39