Підземна душа Луцька

Ірина Кунинець

Історія :: СПАДЩИНА

Кажуть, що без минулого людина не має майбутнього. І хоча ми змалку вчимо історію у школі, а можливо щось чули від своїх дідусів і бабусь, та все ж дуже мало людей сьогодні можуть з упевненістю пройтися Луцьком і розповісти про те, чим він жив колись. Історію бережуть ентузіасти. Це ті люди, які не рахуються з власним часом, для яких нові відкриття і знахідки стали сенсом життя. Олег Виноградов більше буває під землею, ніж на ній. Він бігав луцькими підземеллями ще коли був підлітком, а потім вони для нього стали невід'ємною частиною життя. Разом із іншими ентузіастами – серед яких були переважно діти і пенсіонери – пан Олег вигрібав землю, щоби зараз ми могли пройтися підземною частиною міста, відчищував стіни, щоби  можна було розгледіти фрески, викачував воду, яка постійно вривається у підземелля, руйнуючи їх, беріг і береже всі знахідки як найбільшу цінність.

Олег Виноградов

Похід до луцьких підземель люди переважно сприймають як захопливу екскурсію, відкриття чогось незвичного для себе. А колись у них правили служби католицькі священики, ховалися від ворожих нападів місцеві жителі, терпіли важкі тортури полонені, а згодом чимало наших предків знаходили тут свій спочинок. Щоби ми з вами сьогодні про це знали, багатьом людям довелося важко і довго працювати. Олег Виноградов – один із тих, кому маємо завдячувати:

Допитливі туристи часто хочуть взяти із собою щось на згадку. Тому пан Олег пильно за всіма стежить. Йому часто доводиться відсмикувати руку, яка, щойно екскурсовод відвернеться, вже вишкрябує на стінах “Тут був Вася”. Надзвичайно дисонують ці написи з іншими. Підсвітивши ліхтариком, краєзнавець показує, що йому відкрилося, коли зчищав верхній шар зі стіни: у кількох місцях чорним видряпано хрестик i «MARZ 1944».

Пригадує Олег Виноградов, як виганяв людей, які прийшли напідпитку. Пояснення для таких одне: пиякам і вандалам – не місце у храмі. Адже під землею досі лежать кістки священиків і ченців, а розчищені фрагменти фресок на стінах лише підсилюють відчуття особливості й святості цього місця:

Масові захоронення луцьких підземель

Черепи і кістки туристів не вілядкують, а, навпаки, притягують їхні погляди, подекуди  лоскочучи їхні нерви й задовольняючи цікавість. Фотографувати пан Олег не дозволяє, бо ж не в цирк прийшли. А для особливо кмітливих прилаштував десяток великих і маленьких дзеркал – щоб навіть не думали діставати фотоапарати. Є у підземеллі й місцини, не призначені для людського ока, а, тим більше, – ноги:

Гробниця дружини полковника Тализіна

Особливою таємничістю оповита гробниця, яку тут, під землею, облаштував для своєї юної дружини російський полковник Тализін. Про неї детальніше розповість Олег Виноградов:

Подейкують, що саме привид Магдалени блукає коридорами і кімнатами луцьких підземель. Пан Олег каже, що дійсно бачив щось незвичне. Буває й моторошно, іноді й щось шурхотить або падає. Неодноразово відчуваючи всю гостроту переживань, екскурсовод і відвідувачів не позбавляє гострих відчуттів:

Що означає екстрим під час екскурсій, все-таки вдалося трохи випитати у пана Виноградова:

Якось до підземель залетіли кажани. Тепер вони – частина експозиції:

Це зараз здається – скільки там тих підземель і що ж їх там розчищати! Насправді не кожен зможе працювати в темряві і в холоді – та ще й коли на тебе падає земля з цеглою:

Чуток про луцькі підземелля - безліч. Одні кажуть, що вони з'єднували наше місто з довколишніми селами. Другі – це категорично заперечують. Хай там як, але підземель у старій частині нашого обласного центру багато. Але, на жаль, чимало з них досі не відкриті, а деякі – вже й зруйновані сучасниками:

Пишається Олег Виноградов тим, що позаду – такий пласт роботи. З особливою гордістю розповідає він про те, що вдалося знайти, які відкриття зробити:

Коридори луцьких підземель

Щороку луцькі підземелля підтоплює як не каналізаційна, то дощова вода. У деяких місцях вологість така, що береться грибок і псується електромережа. А в деяких залах усе гуде й тремтить від того, що нагорі в цей час проїжджає чергова автівка. Великий рух у старому місті – недопустимий, вважає Олег Виноградов:

Щосуботи і неділі лучани й гості міста мають змогу побувати у підземеллях. Екскурсії проводить сам Олег Виноградов – для цього має прийти група хоча би з 5-ти людей.

Йдучи з підземель, туристи кидають копійки у колодязь. Колись він не тільки був джерелом води, але й ще одним входом у підземелля – втікаючи від ворога, лучани застрибували в отвір криниці, а далі – розбігалися коридорами.  Хтозна, які ще таємниці зберігає старий Луцьк. Чи будуть вони збережені для наших нащадків, залежить від кожного з нас. Тому перш ніж вишкрябувати напис на будинку, де зараз розміщена дирекція історико-культурного заповідника, пригадайте, що у ньому колись жила Леся Українка. Перш ніж будувати багатоповерхівки на території, яка охороняється державою, побувайте в архіві, подивіться світлини, дізнайтеся, яким Луцьк був колись, поспілкуйтеся з тими людьми, які ще пам'ятають його іншим. Перш ніж їхати автівкою під стінами костелу, пригадайте, що ця ж дорога веде до луцької тюрми, в якій загинуло багато наших пращурів. Кожне місто має душу – це те, що його наповнювало століттями. Зруйнувати можна швидко. А що лишиться після нас?

Матеріал створено в рамках Проекту «Жива історія».

Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь