Немає нині заповідника. Є будівельна ділянка...

Ми продовжуємо публікації, пов’язані з темою знищення Історико-культурного заповідника в м. Луцьку, започатковані в матеріалі  «Рабанізм – злочин проти національної спадщини». Сьогодні ми надаємо веб-трибуну ще одному з трьох «батьків-засновників» Луцького історико-культурного заповідника - Богдану Віталійовичу Колоску.

Богдан Віталійович є кандидатом архітектури, вченим секретарем Центру пам'яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, дійсним членом Українського комітету ICOMOS. Він є автором багатьох книг, досліджень і публікацій по історії Волині і Луцька, таких як: Інженер-архітектор Леонід Маслов (1994 р.); Роль першоджерел у підготовці довідників для екскурсій по Луцьку (1999 р.); Кафедральні споруди Луцька: історико-архітектурне дослідження (2002р.); Градостроительное наследие в развитии Луцка. (1979 г); Доля комплексу Луцького бернардинського монастиря за літературними та архівними джерелами. – (2000 р.); , Містобудівний розвиток Олики-Залісоче. (1991 р.); Православні святині Луцька (2003 р.); Римо-католицькі святині Луцька (2004 р.) та ряду інших.

Його думки, висловленні кілька років тому в інтерв’ю газеті «Луцький замок» та в відповіді на звернення до нього, і досі не втратили своєї професійної відвертості, а навпаки стали ще більш актуальними.

«Мені гірко говорити про те, що я бачу зараз в Луцьку на території заповідника. Кожен архітектор коли щось проектує, намагається досягти якогось ідеалу. Я не бачу того, що закладалося в проект заповідника.

Луцьк за класифікацією давніх міст є острівне місто. Ядро його виникло на острові площею майже 8 гектарів. Він омивається водою, у сухі періоди року це було непрохідне болото. Навесні і восени воно заливається водою. Тобто, це був острів серед широкого простору. І попередньо архітекторами закладалася така ідея, щоб по-можливості зберегти цю ситуацію. Щоб можна було обійти по колу весь колишній острів і побачити його здалека, як на блюдечку, на фоні чистої заплави. Навкруги - рівнина. А на цій рівнині, як ґудзичок, як перлинка з куполами-коронами костьолів, церков, вежами замку – Старе місто. Зараз рівнинна заплава обросла кущами, деревами, підстанціями і, що найбільше прикро, вона забудовується. Тобто, місто втрачає найважливіше - ту природну ситуацію, в якій розвивався Луцьк давній. Головна і неповторна особливість Луцька – острів серед чистої заплави. З кожним роком ця особливість втрачається. Я з цим боротися, звичайно, не можу, я не Дон Кіхот...

Ми бачимо, що стрімко забудовується територія заповідника сучасними спорудами, і розуміємо, до чого це все веде. Ці споруди великі за розмірами, вони настільки активні за кольором, за своїм силуетом, що вже не знаємо, на що дивитися – чи на блискучі новобудови, чи на старі, занедбані пам’ятки. Немає нині заповідника. Є будівельна ділянка. Незабаром вона так щільно забудується, що ми втратимо можливість навіть сфотографувати давні споруди. Для кожної пам’ятки повинна бути охоронна зона, яка б давала  можливість з усіх боків обійти споруду, обстежити, сфотографувати. Зараз це неможливо. І нічого не робиться, щоб поліпшити умови сприйняття пам’яток.

Я вважаю, що більше уваги треба приділити заповіднику. Наприклад, для західної людини вищим показником є стан давньої забудови, ніж сучасної. Всі знають, що таке сучасна забудова, що цим людей не здивуєш, і вона не так цінується, як культурна спадщина.»

Богдан Колосок