Націоналізм, патріотизм і шовінізм

(з листа до Б. Шемета)

Дорогий Богдане! Листа Вашого одержав. Дуже тішуся, що Ви піддержуєте зв'язок з Н.Н. і іншими своїми однолітками і товаришами. Як я вже Вам згадував в переднім листі, на Вас, молодих – вихованих уже в українських сім'ях і українських традицій – спаде колись тяжке завдання берегти і продовжувати ті традиції в тому хаосі, який лишиться на Україні по упаду большевизму. Про це тяжке завдання Вам слід уже тепер думати і до нього заздалегідь приготуватись. А найкращий спосіб підготовки – це єднання від часів молодості і вироблювання в собі спільними силами однакового методу думання і ділення. В той спосіб Ви, молоді, ввійдете в життя як організована сила, що зможе стати ядром, біля якого відбуватиметься кристалізація й упорядкування українського хаосу. Коли навіть у таких державно сильних націй, як англійці і москалі, ядро держави могли творити тільки люди, що спільність, єдність і організованість одержували в ранній молодості (звісні англійські гімназії, петербурзький пажеський корпус, кадетські корпуси і т. д.), то що ж доперва говорити про потребу такої спільності від молодечих літ у нас – нації з такими страшно слабими державними інстинктами і традиціями. Отже, тому тішуся з того, що Ви відчуваєте потребу такого єднання, такої, коли можна так сказати, корпоративності, і дуже, дуже заохочую Вас це діло якнайбільше енергійно продовжувати.

Розуміється, завжди дуже радо готов я допомогти чим зможу в цій Вашій праці і дуже Вас прошу завжди повною щирістю звертатись до мене з питаннями, які мучать.

В цьому свому листі Ви порушили незвичайно питання націоналізму і шовінізму, на яке постараюсь тут коротко відповісти. Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.

Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?

Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцій, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і польонофілів.

Шовініст робить все навпаки: він завжди во ім'я націоналізму порозуміється з чужинцем проти свого земляка. Приклад: галицькі москвофіли, які їздять до Варшави просити помочі проти місцевих галицьких «поляків». Ткого роду націоналізм унеможливлює існування Української Держави, бо налякані союзом «українців» з чужинцями місцеві москвофіли і польонофіли завжди покличуть з далеко більшим успіхом чужинців проти «українців» і знищать державну незалежність України.

Далі, шовінізм український різниться від шовінізму польського і єврейського, які він наслідує, тим. що він не має таких глибоких культурних і економічних коренів, що дали би йому змогу стати сильним віросповідним і економічним рухом, як останні. Культурні коріння України в народі українським не глибші від коренів Руси, і коли почати грати на почуттях, на емоціях, на «національній вірі», то на Україні переможе завжди «Союзъ Русскаго Народа», а не «Союз Українського Народу». Шовінізм український, який є націоналізмом на моду лавочників (єврейське гасло «свій до свого») і на моду живучих від вівтарів «національної ідеї інтелігентів», доведе політичну ідею України до загибелі, бо ані дійсні бакалейщики, ані до чогось здатні інтелігенти на Україні шовінізмом українським не захопляться. У нас він завжди буде представлений типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних осіб, закоханих у собі людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть.

Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім'я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони «не українці». Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості. Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар'єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми – українці!», про клятих «москалів і ляхів» і т.п. Борони Вас Боже від такого роду «націоналізму», який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України. Те саме, напевно, каже Вам і дядя Сергій у розмовах про шовінізм, про які Ви в свому листі згадуєте.

[...]

Наближаються Різдвяні Свята і Новий Рік. Позаяк мій час на кореспонденцію тепер дуже обмежений, то, певне, не зможу вже перед тим до Вас ще написати і тому вже тепер шлю Вам найсердечніші святочні та новорічні привітання і бажаю Вам багато сил духовних та фізичних, успіху в Вашій праці, молодечої віри та бадьорості і якнайбільше патріотизму, а якнайменше шовінізму.