Поширені в інтернеті відео з інтерв’ю директора луцької НВК №10 та пікет зоозахисників під стінами обласної поліції заставили ще раз звернути увагу на ситуацію з захистом тварин в Волинській області та провести своє маленьке незалежне «розслідування» по ще свіжому факту резонансного вбивства домашнього улюбленця в с. Полонка Луцького району.
Непоодинокий вже факт вбивства тварини міг би канути в лету сумних новин, що проходять повз очі обивателя щодня. Але, звернути саме на нього особливу увагу заставили дві обставини: фігурування в вбивстві педагога - керівника школи, та його відверто визиваюча поведінка під час інтерв’ю, в якому він коментував події. Якщо участь в умисному вбивстві ще якось можна пояснити обставинами, від яких ніхто не застрахований, то директорські «сповіді» журналістам заставили розібратись в поведінкових та моральних аспектах цієї особи. Що ми і зробили.
Позиція вбивці собаки.
Ось відео з позицією О.Михальчука.
Якщо коротко про його аргументи. «На моєму подвір’ї здоровенна собака. Підійшовши ближче, я побачив, що він схопив мого собаку і трясе, вольєр у мене не з сітки, а з таких металевих прутів, ну й відповідно десь там він вчепився в нього і трясе. Я взяв камінь з подвір’я, ну щебінь, і кинув по ньому». Після цього пес ніби оскаженів, тому чоловік ледве встиг заховатися в альтанку. На крик вийшла дружина і собака одразу кинувся до неї та порвала на ній одяг. «Я, перебуваючи в альтанці, побачив, що собака кинувся в сторону хати, я побіг в гараж, це буквально два метри, бо в гаражі в мене рушниця». Зброя, зі слів директора школи, офіційно зареєстрована як мисливська. За словами чоловіка, під час інциденту, на подвір’ї було дуже темно. Тож коли чотирилапий знову кинувся до нього – він просто вистрелив наосліп на звук. Після цього пес втік з подвір’я, а чоловік закрив калітку та пішов спати. «Я цього не хотів і не планував. Але в таких випадках я зобов’язаний діяти, бо на кону стоїть життя моє, моєї дружини чи дітей».
Жив був пес
Рой. Так звали улюбленця родини Гвоздецьких, який по іронії долі загинув саме від рук людини, яка б мала вчити дітей принципам «не вбий» та любові до тварин…
Породу «Московська сторожова» вивели всього пів століття тому, офіційно затвердивши екстер’єр лише в 1985 році. Її представники доволі миролюбиві, хоча з задатками охоронця. Вони досить спокійно уживаються з оточенням та дружать з дітьми. Конфліктувати з кимось ця собака вирішить тільки тоді, коли друга сторона покаже свої наміри, або почне нападати. Це засвідчили нам кінологи та власники цих тварин. Жоден з сусідів, з якими ми спілкувались, не висловив нарікань в бік Роя. Великого та лахматого «медведика» дуже любили діти, в тому числі й директорські, з якими цей пес колись теж грався.
Не було в пса й звички втікати та бігати по вулицям села. Його шлях максимально завершувався на порозі двору, а подорожі на сусідські городи були вкрай поодинокими та не несли особливих дошкульних пригод.
Якщо говорити про можливу агресивність поведінки Роя то ми, в розмові з сусідами, не знайшли доказів щоб підтверджували її. Та й послухавши всі інтерв’ю директора, ми ні разу не почули в них фактів нападу цієї тварини, чи навіть спроб, що були до тієї фатальної ночі. Максимальна загроза від пса, яка була озвучена Михальчуком, була в тому, що пес ставав лапами на паркан та гавкав над головою його дружини, коли та йшла до колодязя. Все.
А в директора теж собаки
В директор теж були собаки. Але їх поведінка виявилась менш чемною. Перший дійсно неодноразово проявляв ознаки агресії до людей. За свідченнями сусідів, після їх зауважень, йому навіть прийшлось наймати кінолога для корекції агресивної поведінки цього пса. З слів сусіда - пана Святослава Гвоздецького, саме директорський пес вкусив його дружину, коли жінка пішла по воду. Кидався він і на інших. Проте, на відміну від знаного педагога, Гвоздецькі знайшли менш криваві методи вирішення конфліктів - по телефону попрохавши втихомирити та забрати тварину. По-сусідськи. Чемно.
Не було в них бурхливих реакцій і на спроби кидати по Рою камінням та бити віником та палкою, які робила директорська дружина. То ж сусіди…
Та й конфліктів між Гвоздецькими та Михальчуками теж не було. Хіба що періодичні нарікання директорської дружини на гавкіт Роя. Хоча дивно це чути від тих, хто самі мають в дворі дорослу вівчарку. До речі, Рой і новий собака Михальчуків жили доволі мирно один з одним та бігали поруч вздовж паркана навіть не лаючи.
А от лайка директорської дружини в адресу сусідів була крутіша за собачий гавкіт. Бо сіяла вона в ній відбірним матом. Про це нам теж повідали сусіди. Вказали вони й на тривалу тенденцію в поведінці директорської сім’ї, якій не подобались собаки всіх сусідів. Наслідками цієї нелюбові стали навіть спроби їх отруєння. Це стверджує пан Святослав. Перша спроба, з його слів, завершилась, на жаль, вдало. Пес Гвоздецьких загинув. Роя, якого купили пізніше, теж пробували травити. Але тоді його вдалось врятувати. Симптоми отруєння підтвердили ветеринари.
На фоні цього, нинішнє вбивство виглядає явно не випадковим. В цьому переконана родина Гвоздецьких. Адже погрози розправи над собаками від Михальчуків лунали постійно.
А вбивство виявилось не першим.
Вбивство тварин для директорської родини не є випадковістю. Трагічна доля Роя спіткала й маленького песика іншої сусідки, що межує з ними з іншої сторони. Зі слів відомої волинської поетеси та громадського діяча й педагога пані Сіми Кордунової її собачку, яка теж «надокучала» директорській родині, просто вбили сильним ударом по голові. Її знайшли мертвою неподалік від входу в їх обійстя.
Сіма Дмитрівна впевнена, що саме Михальчуки, чи то з умислу, чи з необережності, позбавили життя її маленького улюбленця Маргуса, якою опікувалась літня жінка. Спілкуючись з інтелігентною та ерудованою пані в нас не було жодних сумнівів в правдивості її слів.
Родинний образ
Щоб зрозуміти чи була така поведінка випадковою, ми вирішили скласти образ родини Михальчуків з спілкування з сусідами. А він, на жаль, виявився печальним. Проте поглибив розуміння людини, що здійснила холоднокровне вбивства та вела себе зухвало в медійному просторі. Поваги та хороших слів в адресу директорської сім'ї ми так і не виявили. Швидше навпаки. Життєві історії, які нам розповідали, точно не могли б прикрасити педагога та керівника луцької школи. Йшлося в них про не зовсім чесне отримання Михальчуками нинішнього будинку, який колись належав їх високопоставленому родичу, який мав гарну посаду в освіті... Та й про нечистоплотність, тоді ще майбутнього директора, в грошових відносинах з колегами. Особливо вразила давня красномовна історія про директорські заробітки в Росії. Тоді, повертаючись додому, він взяв в колег заробітчан гроші, щоб передати їх родинам, але не зробив цього досі. Це підтвердили її фігуранти. Були і інші епізоди. Все це нами записано. Проте ми вирішили їх не переповідати, хоч це б суттєво вплинуло на розуміння морального підґрунтя людини здатної на такі фатальні вчинки. Тож квінтесенцію нашого спілкування з доволі інтелігентними сусідами Михальчуків можна вважати дві фрази-цитати: «Живуть як вовки одиночки» та «Вони не терплять людей»…
Вбивство та питання до «очевидного»
Порівнявши інформацію про обставини загибелі собаки, яку вдалось отримати з різних джерел, ми "схиляємо голови" перед неперевершеним талантом дізнавача СД ВП №3 (м.Луцьк) Луцького РУП Юлії Брик яка зуміла всього за сім днів днів (!) розпутати клубок цієї очевидної лише для неї та родини Михальчуків справу.
Наші ж намагання розібратись в подіях останньої для Роя ночі поставили все ж більше питань, чим дали відповідей. Тому ми залишимо їх тут.
А пострілу ніхто не чув
Найцікавішим фактом є те, що жоден з сусідів не чув звуків пострілів. Про це є в їх інтерв’ю ГІТу. Це підтвердили нам і жильці найближчих будинків розміщених зовсім поруч. Жоден з них не чув звуку нічної стрільби та гризні собак. Це при тому, що їх вікна знаходились в кількох метрах від епіцентру подій.
Дружина пана Святослава Гвоздецького особисто, за її твердженнями, спілкувалась з шістьма сусідами, які теж нічого тоді не чули. А це ж була темна пора, тиша та й стріляли з мисливської рушниці зовсім поруч.
Зброя та постріли
Вкрай дивною виглядає й біганина стрілка-директора. За його «чесними» твердженнями, він якось надто спокійно умудрився ходити прямо перед «розлюченим монстром», що ледь не пожер його дітей та дружину. І відбувалось це на невеличкому клаптику, в кілька метрів, свого невеличкого подвір’я. При цьому йому вдалось миттєво знайти ключі від сейфу зі зброєю, який чомусь знаходився в гаражі в двох метрах від вольєру, де йшла страшна «баталія» між псами. Чудеса та й годі.
Дивом є й те, що пес, в якого за твердженнями директора він стріляв в упор на подвір’ї в «повній темені», зумів пробігти ще до 30 метрів в сторону городу, який знаходиться за високою хвірткою. Цікаво, що за свідченням сусідів, вона завжди запирається.
А де кров?
Ще більшим дивом є відсутність кривавого сліду від прямого попадання прямо в серце. При сильній кровотечі, з п’яти сантиметровою раною та десяти осколках, пес умудрився не лише не лишити кривавого сліду, але й пробігти 30 метрів до місця падіння (!!!).
Стан тварини зафіксовано в матеріалах експертизи. Можете впевнитись.
Вистріл впритул, про який стверджує директор, логічно передбачав би й значне обсмалення шерсті тварини пороховим зарядом. Але експертиза цього не зафіксувала. Це видно й на фото.
На місці смерті собаки, за свідченнями пана Святослава, поліцією було зафіксовано лише невеличкі бризки капель на землі. А це майже за 30 м. від подвір’я.
Цікавим є й те, що пес, який нібито втік від будинку, лежав далеко від нього, так ще й був повернутим головою до подвір’я його вбивці з кульовим отвором з лівої сторони.
Темрява і світло
Не збігаються й розповіді директора про темряву на подвір’ї з зафіксованими нами приладами освітлення на ньому. Постійне користування ними підтвердили й сусіди. Навіть в закутку біля вольєра є прожектор з датчиком руху. Але поліція цього не побачила. «Зі слів» завжди розслідувати швидше. Тож «стріляв всліпу»…
Жінка Цезаря поза…
Чудо торкнулось й дружину директора, яку «гриз» собака та «порвав на ній одяг». Вона, за твердженням тих же сусідів, за кілька годин після цього виглядала доволі спокійною та охайною. Слідчі навряд знайшли на ній сліди цього «страшного нападу». Якщо взагалі шукали...
А чи це була та зброя?
Не шукало слідчі й зброї з якої стріляли. Ми впевнені, що в матеріалах стрімкого досудового розслідування навряд чи хтось знайде висновки балістичної експертизи, що дадуть відповідь з якої саме зброї було вбито Роя Провінційним Пінкертонам мабуть знову було достатньо традиційного «зі слів…». Як водиться. А ось сусіди стверджують, що поліція в перший день згадувала про кулю та глушник. Та і знайдені в тілі осколки металевих предметів "неправильної сплющеної форми розміром 0.2*0,2 мм.", одного металевого предмета "сферичної форми, діаметром до 0,3 мм." та шести "металевих предметів округлої форми" свідчать про наявність різного калібру осколків в тілі. Але при тій кількості машин «адвокатів», що погостювали в ті дні на директорському подвір’ї, добре що згадка про зброю взагалі лишилась.
А по ній таки є багато питань. Особливо до порядку та умовах її зберігання в гаражі, її доступності та швидко знайдених ключах. Ми впевнені - дізнавач цим точно не морочилась. Адже навіть дільничний офіцер, що повинен це контролювати згідно відповідного наказу МВС, навідався до потерпілих лише на «екскурсію». Аж через кілька тижнів після застосування зброї, вбивства та поспішного закриття справи. Ось так.
Камери виявились виключеними
Не морочились дізнавач й "раптово виключеними" камерами спостереження на подвір’ї директора. Ніхто навіть і не намагався знайти та перевірити накопичувач на який вони виведені. Знову було достатньо «чесного слова» стрілка, замість професійних слідчих дій. І знову жодної експертизи. Все ж і так «очевидно».
Кваліфікація та обтяжуючі обставини
При кваліфікації злочину, який вносився в ЄРДР, ніхто навіть не морочився питанням нанесення матеріальної шкоди внаслідок знищення їх майна. Пробачте за таку юридичну кваліфікацію домашнього улюбленця. А в Кримінальному Кодексі України є навіть така стаття ст. 194, яка звучить як умисне знищення або його пошкодження. Ніхто не враховував і обставини, що могли спонукати до умислу вбити тварину, як то факти можливих отруєнь та вбивств в сусідів. Їх взагалі ніхто не досліджував та не брав до уваги. Дізнавач навіть не опитала потерпілих в процесі досудового слідства. Та і потерпілими їх ніхто не визнав, адже відповідного процесуального статусу їм надано не було. Тож всі новини Гвоздецькі отримували лише зі ЗМІ. З них вони дізнались і про закриття кримінальної справи. Разом з іншими сусідами. Яких теж ніхто не опитав.
Народ кипить
Такі «чудеса», відверта неправда та непрофесійність волинських поліцейських цілком природно викликали бурю емоцій в громади. Особливо помітно це було в соціальних мережах. Оцінки громадян в адресу поліції та директора школи навряд чи додали авторитету правоохоронцям та освітянам.
А саме хронічна непрофесійність місцевих поліцейських вже вкотре вперто лізе на поверхню очевидності. А тому обурення людей вже починає виливатись в акції протесту. Спусковим гачком цієї став саме цей випадок. Тож під стінами Головного управління поліції в Волинській області, навіть під час обмежень "червоної зони", зібрались небайдужі громадяни.
Тенденція прикривати злочини посадовців стала вже в нас традицією. Тому потерпілі з серйозними сумнівами чекають об’єктивності в подальшому розслідуванні вбивства їх улюбленця, на якому вони наполягатимуть через суд. Вони розуміють і задіяні важелі директора школи, який має коло знайомств через випускників та батьків учнів. Та й система своїх здає неохоче.
Боротьба за справедливість ще попереду. Проте відкритим перед громадою лишається головне та вкрай важливе питання: а чи мають право люди з сумнівними моральними принципами та поведінкою, які демонструють приклад особливої жорстокості навіть до тварин, бути в середовищі учнів та вчити їх? Чи можуть вбивці бути взірцем? І ці відповіді дуже важливі на тлі, коли учні цієї ж школи теж вже демонструють таку ж жорстокість. Питання для нас риторичне. А для вас?
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь