Серця майже 4 мільйонів українців зупинилися у 1932-1933-му роках. Вони, як і ми тепер, жили звичайним життям – мали свої мрії, вірили в силу добра і любові, народжували і виховували дітей, чекали світлого майбутнього… Їм випало важке випробування – померти від Голоду. Важко нам зараз зрозуміти матір, яка у відчаї готова була з’їсти дитину… Важко пробачити тих, хто безжально катував наш народ… Пам’ять житиме завжди.
Всім, хто зміг пережити. Всім, хто, як Птах, полетів… присвячується вірш Василя Голобородька «Телесик».