Коновалець. Вулиця з ім’ям патріота.

Постать Євгена Михайловича Коновальця (1891-1938), в честь якого названа вулиця Луцька, тепер добре відома кожному українцю.

Командир легендарних Січових Стрільців у 1918 – 1919 роках, очільник Української Військової Організації у 1920 – 1929 роках та керівник Організації Українських Націоналістів у 1929 - 1938 роках зайняв гідне місце у плеяді видатних історичних постатей України.

Одна з його життєвих сторінок була пов’язана і з нашим містом. На початку грудня 1919 року головний отаман Армії УНР Симон Петлюра видав наказ про самодемобілізацію українських військових частин, що знаходились у сумнозвісному “трикутнику смерті”. Коновалець та залишки його корпусу Січових Стрільців перейшли на територію Польщі. Тут вони були інтерновані та знаходились польському таборі військовополонених у Луцьку до квітня 1920 року. Звільнений він та його побратими були за умовами угоди Петлюри з Пілсудським. Символічно, що луцька вулиця, яка в час трагічної загибелі Євгена Михайловича була складовою вулиці, що носила ім'я його політичного опонента Юзефа Пілсудського, який заперечував українську самостійність, отримала саме його ім’я в час омріяної Коновальцем української незалежності. Іронічна посмішка історії?...

Тож лучанам можна пишатися тим, що на мапі Луцька з 15 липня 1992 року є вулиця, присвячена Євгену Коновальцю – видатній людині, справжньому патріоту України.

На цій невеличкій затишній вулиці небагато будинків. Майже усі вони житлові. Крім них є тут і дитячий садочок “Незабудка”, а в будинку за номером 1б знаходяться кафе “Космос” та поліграфічна компанія. Непарний бік вулиці закінчується номером 5, хоча там є і будинки за номерами 1а та 1б. Парні ж є усі від другого до дванадцятого номера. Навіть з літерами “а”.

За часів СРСР вул. Радянська була однією з найдовших у Луцьку. У 1991 році її поділили на 3 вулиці: Лесі Українки, Володимира Винниченка та Стрілецьку. У 1910 році межа Луцька проходила по містку через річку Сапалаївку, який знаходився на нинішній вулиці Винниченка. Тут же стояла арка з двоголовим орлом і написом “Повітове місто Луцьк “. Тоді ще не було ніякої дороги у бік сучасного залізничного вокзалу. Він був побудований лише в 1959 році. Старий вокзал знаходився на сучасній вул. Стрілецькій. В цьому будинку потім відкрили ресторан “Світлофор”. Побудували вокзал у 1890 році разом з відрізком залізниці Ківерці – Луцьк. За наказом імператора Олександра ІІІ. З цієї нагоди перейменували й вулицю. З Староковельської (сучасна Винниченка та Стрілецька до “Світлофора”) на Вокзальну.

Вулиця була розташована на значній відстані від міського центру та міської межі. У кінці ХІХ століття тут побудували казарми для квартированих у місті Охотського та Камчатського полків армії Російської імперії. Більшість цих будівель і досі знаходиться на вулиці Стрілецькій. Дві – на Коновальця за номерами 3 та 5. Сьогодні, це звичайні житлові будинки з досить специфічним розташуванням квартир та дуже цікавою архітектурою. Декоровані вони цегляним орнаментом з двох кольорів – червоного та жовтого та є одним з кращих прикладів архітектури цегляного стилю Луцька. У приміщеннях високі стелі (3,5 метри заввишки), металеві сходи з узорами та дерев’яні старі двері з візерунками. Дуже грубі стіни (до метра товщиною) чудово зберігають тепло. Коли у Румунії 4 березня 1977 року стався потужний землетрус амплітудою 7,5 балів, це було відчутно по всій Східній Європі. Люди, що мешкали в цих старовинних будинках, нічого навіть не відчули. Хоча навколо, в інших будівлях, усі страшенно були налякані. Будували тоді серйозно…

В 1920 році, за Другої Речі Посполитої, вулицю Вокзальну об’єднали з Головною (тодішня назва сучасної вулиці Лесі Українки, до того вона носила ім’я останнього російського імператора Миколи ІІ). Так з’явилася вулиця Ягеллонська - названа так на честь династії польських королів Ягеллонів (1386–1572).

У казармах на Ягеллонській розмістилися вояки 24 польського піхотного полку. Поруч, на місті сучасних пологового будинку та обласної лікарні (проспект Грушевського та вулиця Гулака-Артемовського), знаходився військовий аеродром.

У кінці 1920-х вулицю Ягеллонську поділив на дві частини майдан Габріеля Нарутовича (перший президент Польщі у 1922 році, вбитий терористом). Цей майдан знаходився приблизно там, де тепер Театральний майдан.

Сучасна вулиця Лесі Українки залишилася Ягеллонською, а інша її частина (сучасні Винниченка та Стрілецька) стала називатися на честь видатного польського політичного діяча маршала Юзефа Пілсудського, що був тоді при владі.

Після приєднання у 1939 році Західної України до СРСР, вулиця Ю. Пілсудського отримала назву Червоної Армії. Німці, які захопили Луцьк у червні 1941 року, знову перейменували вулицю. Вона стала називатися Північною.

Саме до періоду німецької окупації відноситься напис на будинку N 5, що на Коновальця. Німецькою мовою – Dienststelle 43143. У цьому будинку знаходилася організація зі збору інформації про військовослужбовців німецької армії. Якщо комусь треба було дізнатися про якогось німецького солдата чи причетного до подій з німецькими військами, зверталися сюди.

Після закінчення війни сучасна вулиця Стрілецька носила назву Червоної армії. 1961 року з’явилася вулиця  Радянська, до якої входили сучасні вулиці Лесі Українки (до цього мала назву вулиця Сталіна), Винниченка, Стрілецька та Героїв УПА.

Мабуть саме тоді колишні казарми й пристосували під гуртожитки для військових-ракетників 37-ї дивізії новоутворених Ракетних військ стратегічного призначення. Їх називали ДОСи (російською: дом офицерского состава, українською: БОС (будинок офіцерського складу). Сучасний будинок N5 був ДОС 15, сусідній N3 – ДОС 14.

Мій батько, який служив надстроковиком у частині РВСП, також отримав тоді житло у ДОСі 15 (нині будинок N5 вулиці Коновальця).

Сім’ї офіцерів отримували житло у цих старих, але, напрочуд міцних будинках з пічним опаленням, яке було тут до середини 1970-х років. Загальний санвузол в них був на чотири квартири й не передбачалося окремого водопостачання. І досі проектом не передбачено подачі в будинки гарячої води. А до початку 1980-х років у квартирах був лише балонний газ.

Пригадую, там, де зараз гуртожиток прикордонників, знаходилася гарнізонна гауптвахта. А штаб дивізії був у ста метрах від будинку N 5 сучасної вулиці Коновальця, за парканом. Тепер там штаб Луцького прикордонного загону. Приблизно у 1950-ті побудували для військових ще два двоповерхових будинки біля колишньої гауптвахти. Тепер це будинки за номерами 4 та 6. 

На початку 1970-х з’явилися й новобудови й на парному боці вулиці. Відповідно до рішення міськвиконкому N165 від 10 червня 1974 року було надано дозвіл Луцькій КЕЧ району на будівництво п’яти 70-квартирних житлових будинків на власній земельній ділянці в кварталі 27 по вулиці Гулака-Артемовського. Не виключаю, що це сучасні будинки 13 по вулиці Гулака-Артемовського та 1,8,10,12 сучасної вулиці Коновальця. Пам’ятаю, що на їх місті знаходилися господарські будівлі ДОСів - звичайні сараї, що були знесені при будівництві. Командування ракетної дивізії, як компенсацію, збудувало для мешканців ДОСів нові. Які розмістились вздовж паркану біля управління ракетників.

За радянських часів, усі будинки на вулиці будувалися виключно для військовослужбовців: переважно ракетників. Хоча надавали житло також і авіаторам.

Рішенням Луцького міськвиконкому за N 214 від 12 липня 1974 року з частини колишньої вул. Радянської, що межувала з проспектом “Правди” (нині Грушевського) та вулицею Гулака-Артемовського, створили нову вулицю. Вона отримала назву на честь російського винахідника Олександра Миколайовича Лодигіна (1847 – 1923р.р.). Тоді, до новоствореної вулиці відносилися п’ять будинків. Це ДОСи (укр. БОСи – будинки офіцерського складу) за номерами 14, 15, 16 та будинки 90-а та 90-б колишньої вулиці Радянської.

До того часу, як на початку 1980-х з’явився довгий дев’ятиповерховий будинок на вул. Грушевського (який дехто називає “китайською стіною”) тодішня вулиця ЛОдигіна, що писалась як ЛАдигіна, була прямою та виходила прямісінько до плавального басейну. Цей топонімічний курйоз я більш детально опишу в окремому матеріалі.

Там, де тепер п’ятиповерхівка за N1 та  дев’ятиповерховий будинок N 1а, була територія, що належала управлінню ракетної дивізії. За рахунок будівництва житла для військових ця територія поступово звужувалася.

Згодом,  до середини 1980-х на цій вулиці побудували ще два будинки для військовослужбовців Луцького гарнізону - дев’ятиповерхівки за номерами 1-а та 1-б.

У кінці 1970-х років на місті колишніх городів власників “фінських” будинків сусідньої вулиці Гулака-Артемовського побудували дитячий садочок “Незабудка“. До речі, теж для військовослужбовців гарнізону. Це вулиця Коновальця, будинок 10а.

За проектом відомого луцького архітектора Василя Кузьмича Маловиці (1930 - 2014) побудували гуртожиток для військових-ракетників, який тепер у підпорядкуванні Луцького прикордонного загону.

Усі будинки для військових у Привокзальному районі обслуговувала військова організація, яка мала назву КЕЧ (квартирно-експлуатаційна частина) району. Вона теж спочатку знаходилася на цій вулиці, у будинку N10.

Після проголошення незалежності України на цій вулиці було збудовано будинки за номером 8а та 8б. Більше на вулиці не будували. За браком місця.