Вересень 1917. Як у Луцьку владу обирали.

Вибори гласних луцької міської думи (тодішній аналог депутатів сучасної міської ради) до Лютневої революції 1917 року відбувалися відповідно до закону 1892 року, що передбачав виборче право лише для чоловіків віком від 25 років, які мали нерухоме майно у межах міста і сплачували за нього податок не менше 300 карбованців на рік.

Згідно нього, депутати – не християни, зокрема іудеї, мали складати не більше 20% від загальної кількості депутатів думи. Постановою Тимчасового уряду від 15 квітня 1917 р. «Про проведення виборів гласних міських дум і про дільничні міські управління» було внесено суттєві зміни щодо процесу місцевих виборів. Висування кандидатів передбачалося суто за партійними списками. Кажучи сучасною мовою - пропорційна виборча система. Отже, мажоритарників у нових місцевих органах влади не було – лише представники партій та блоків.

За новими правилами у виборах приймали участь мешканці міст від 20 років, а також військовослужбовці міських гарнізонів. Вперше у  історії Луцька у виборах прийняли участь жінки. Більш того, сім жінок стали гласними міської думи. Характерною особливістю виборів тепер стала відсутність майнового цензу, тобто усі громадяни, незалежно від статків, могли приймати участь у них.

Права голосу позбавили міліціонерів та колишніх поліцейських, ченців, вищих посадових осіб в губерніях, божевільних, глухонімих, а також ув’язнених.

Для організації та проведення виборів створювали комісії, до складу яких входили представників політичних сил, що брали участь у перегонах.

Відомо, що у вересні 1917 року у Луцьку мешкало 26475 чоловік. Мали обрати 42 гласних, тобто приблизно один гласний на 630 осіб. Пропонувалось обирати гласних на період до 1 січня 1919 року. За право висувати їх у міську думу в Луцьку змагалося п'ять політичних блоків: Єврейський національний блок, Союз домовласників міста Луцька, Соціалістичний блок, Польський демократичний список та  Український соціалістичний блок.

Без сумнівів, фаворитом перегонів у Луцьку став Соціалістичний блок. Аби підсилити свої позиції, окремі соціалістичні партії підписали угоду про висування єдиного списку. Це були Російська соціал-демократична робітнича партія (об'єднана), яких ще називали меншовиками, “Бунд” (єврейська соціалістична організація), а також партія соціалістів-революціонерів (есерів), які й увійшли у Соціалістичний блок.

У виборах прийняло участь багато людей, що не мали безпосереднього відношення до міста, зокрема військовослужбовці частин російської армії, розташованих у Луцькому гарнізоні. 22 гласних (з 42 обраних) були солдатами, службовцями чи військовими лікарями, які бачили місто вперше. Серед військових панували переважно соціалістичні настрої. Існував відчутний тиск з боку Луцького гарнізону на  партії не соціалістичного спрямування, внаслідок чого вони не могли проводити агітацію й пропагувати свої програми.

Отже, напередодні виборів, у міській управі громадянину видавали картку та чистий бюлетень й конверт. Виборець вписував у бюлетені номер списку, якому надавав перевагу при голосуванні, клав його до конверту та заклеював.

Вибори у луцьку міську думу відбулися 10 (23) вересня 1917 року, з 9 до 21 години. Архівні джерела повідомляють нам адреси виборчих дільниць. Їх було сім.

1.       Шосейна вулиця, будинок Євелевича, приміщення профспілок ремісників.

2.       У міській управі.

3.       На Вульці, будинок Меєра Куперштейна.

4.       На Красному, по Торчинському шосе, N1, будинок Шліоми Гуна.

5.       На Яровиці, будинок Медько, N31.

6.       На Гнідаві, будинок Янкеля Шостака, N8.

7.       Нова Будова, будинок Янкеля Бовермана.

У день виборів громадянин  прибував на виборчу дільницю, до якої був закріплений. Тут він показував голові дільничної виборчої комісії свою виборчу картку та надавав конверт з бюлетенем. Причому, виборець мав право спостерігати за тим, як конверт опускають у запечатану скриню. Бюлетені з помарками та виправленнями не вважались дійсними. Агітація на дільницях була заборонена.

Кількість обраних гласних визначалась в залежності від пропорційного поділу між списками голосів, які віддавали за кожен з цих списків. Для цього загальну кількість гласних  множили на кількість відданих за окремий список голосів, а потім ділили на кількість голосів, відданих за всі списки у виборчому окрузі. Якщо не вдавалось отримати ціле число, то вакантні місця в думі розподіляли між списками, в яких були найбільші дроби. Результати виборів не залежали від кількості тих осіб, що приймали участь у голосуванні.

Гласними луцької думи було обрано 11 членів Єврейського національного блоку (26,2%), двох – Союзу домовласників міста Луцька (4,8%), 26 – Соціалістичного блоку (61,9%), одного – Польського демократичного списку (2,4 %) та двох – Українського соціалістичного блоку (4,8%).

Більшовики у гласні луцької думи не пройшли, що свідчить про їх непопулярність серед населення міста.  На відміну від, скажімо, Вінниці, де на виборах 27 серпня кандидатів у гласні висували 15 блоків та партій, там з 59 гласних 12 були більшовиками. А на виборах у міську думу Луганська, які відбулись 6 серпня, з 75 обраних гласних 29 були більшовиками. Саме представників цієї партії й обрали головою міської думи та міським головою Луганська - першими на Україні.

Головою Луцької думи було обрано соціаліста Степана Сиром'ятникова - народного вчителя з Казані. Товаришами (заступниками) голови думи обрали місцевих лікарів, теж висуванців Соціалістичного блоку : Ноя Пінеса та Йосифа Мінінзона. Обидва не корінні лучани, з Білостока та Мелітополя відповідно.

На відміну від сьогодення, міського голову тоді обирали з числа гласних міської думи. Ним став представник  Соціалістичного блоку соціал-демократ (меншовик) Самуїл  Спектарев, юрист за фахом. Теж не місцевий. З Києва чи Кременчука. Він й очолив виконавчий орган думи - управу, на яку було покладено керівництво міським господарством Луцька. Колишній міський голова, обраний у квітні 1917 року, представник Єврейського національного блоку Абрам Варковицький, бухгалтер за фахом, став товаришем (заступником) міського голови. Ось він був корінним лучанином.

Членом управи став і представник Українського соціалістичного блоку Михайло Гринюк (з Ковеля). А от від Соціалістичного блоку: Зусь-Іцко Гітерман (корінний лучанин) та Едуард Бетлінг, секретарем – Володимир Мартинський, теж місцевий. До речі, останній, якому було лише 25 років, вже мав досвід роботи у міській управі. Він працював тут, коли луцьким міським головою був Василь Малявчик (1913-1917). Мартинський балотувався у гласні від Українського соціалістичного блоку, але був обраний лише кандидатом у гласні. Тобто, міг виконувати обов'язки гласного від цієї політичної сили, якщо обраний гласний був відсутній.

Більш докладно про склад тодішньої луцької міської думи у публікації «Вибори 1917. Хто балотувався в Луцьку міську думу».

7 (20) жовтня 1917 року Луцька міська дума приступила до роботи. Як і тепер, заробітну плату отримували лише працівники міської управи на чолі з міським головою. Тепер це – міськвиконком. Решта гласних, як і теперішні депутати міської ради, оплату за свою працю не отримували.

Постановою думи за N1 було встановлено платню для міського голови та членів управи. Вона становила 375 карбованців у місяць.

Що можна  було купити на 375 карбованців у жовтні 1917 року?

З публікації директора музею історії революції 1917 – 1921 років Олександра Кучерука «Купюри з тризубом.Що в Києві можна було купити за "канарейки" і "лопатки" відомо,що 1 січня 1918 р. (19 грудня 1917 р.) Українська Центральна Рада ухвалила тимчасовий Закон про випуск державних кредитних білетів УНР. Згідно з ним «кредитні білети випускаються у карбованцях, причому один карбованець містить 17,424 частки чистого золота і поділяється на 2 гривні або 200 шагів».

Найдешевшим продуктом тоді була сіль, 1 фунт (0,4 кг) якої коштував 7 шагів, 1 фунт хліба продавався за 21 шагів. М'ясо значно дорожче: 1 ф. яловичини – 1 крб. 35 ш., свинини – 1 крб. 65 ш., курка (тушка) продавалася по 6 крб. Фунт вершкового масла йшов по 4 крб., сир по 1 крб, сметана – 1 крб, 20 ш., манна крупа – 80 ш, рис – 1 крб. 80 ш. Пуд картоплі можна було купити за 7 крб. 20 ш., тобто 1 кг коштував 45 ш., а от головка капусти продавалася по 1 крб. 20 ш. тогочасних цінах на одяг.

Зимове пальто коштувало 450 крб, чоловічий костюм  - 300 крб, черевики – 80 крб, сорочка – 8 крб., капелюх – 24 крб., одна пара нижньої білизни – 12 крб. Маловідомі нам речі, як от нові підметки для взуття продавалися по 12 крб., змінний комірець до сорочки – 2 крб. 10 ш.

Середня місячна платня службовця з преміальними в кінці 1917 року становила 194 крб. (без врахування офіційної «надбавки», що у наш час називається доплата за особливі умови роботи тощо). На найм квартири витрачалося в середньому 45 крб, плата прислузі становила 30 крб., навчання дітей в місяць обходилося в середньому 50 крб. Ще треба було заплатити 45 крб. за освітлення і опалення (якщо воно було централізованим)». Можна припустити, що такі ж приблизно ціни були й у Луцьку.

Не дуже й висока була тоді платня у тодішніх слуг народу, якщо подивитися на вартість продуктів та предметів одягу. На фоні цього, мені вже не здається кумедною ситуація зі зниклими в приміщенні міської управи калошами одного з тодішніх гласних - торговця Овшії Бергера. ЇЇ офіційно розглядали в міській думі 16 лютого 1918 року. Є навіть протокол засідання за N 72. Слід зазначити, що гласний Бергер не був членом управи, відповідно не отримував за свою працю платню. Він звернувся у думу щодо повернення грошей за зниклі у приміщенні міської управи калоші. Він просив виплатити йому їх вартість, тобто 42 карбованці. Але йому було відмовлено. Хоча, якщо порівняти платню міського голови та ціну калош, можна прийти до висновку, що на місячну зарплату очільника Луцька можна було купити всього 8 пар калош (8х42=336 крб.). На дев'ять пар вже б не вистачило (378 крб.).

У зв'язку з дорожнечею в країні та, щоб якось виправити економічне положення очільника міста, 15(28) лютого 1918 року міська дума, не маючи офіційної можливості збільшити платню міському голові та членам управи, прийняла соломонове рішення (протокол№81) та встановила надбавку до їх платні в 5 крб. за добу. Пізніше, при гетьмані Павлу Скоропадському, новий луцький міський голова Євгеній Порай-Ясинський 23 вересня 1918 року виступив з пропозицією до Волинського губернського старости про встановлення платні міському голові та членам управи у розмірі 525крб. Чи збільшили платню луцьким «слугам народу» тоді – мені невідомо.