Чотири погруддя на Братському мості

Сергій Єфімов

Партнери :: ПУБЛІКАЦІЇ

Чотири погруддя на Братському мості: Як склалас історія назв вулиць Крашевського, Сенкевича, Чацького, Словацького та інших назв вулиць Луцька першої полвини ХХ ст..

Першими вулицями-антропонімами Луцька (тобто які отримали назви на честь відомих людей) були чотири вулиці у центрі нашого міста.

1912 року, напередодні святкування 300 – річчя російської імператорської династії Романових, перший представник якої Михайло Федорович Романов став московським царем 21 лютого (3 березня) 1613 року, Луцька міська дума своєю постановою N46  перейменувала вулицю Шосову на честь імператора Миколи ІІ (тепер вулиця Лесі Українки), Нижню на честь Олександра І (імператор у 1801 – 1825  роках)(це частина вулиці Кривий Вал від Лесі Українки до вулиці Глушець), Шпитальну на Романівську (частина вулиці Богдана Хмельницького). На честь першого царя з династії Романович Михайла Федоровича (правив у 1613 – 1645 роках) вулицю Нижньобрудну назвали Михайлівською. Колись вона була  у районі вулиці Богдана Хмельницького, пізніше мала назву Взуттєва. Була забудована, тепер її немає.

Наступні перейменування луцьких вулиць відбулися у грудні 1916 року на честь генералів,що командували російськими військами у боях за звільнення Луцька від австро  угорської армії у травні 1916 року. Тоді Староволодимирську вулицю перейменували на Брусиловський проспект (це – частина сучасної вулиці Тараса Шевченка від Театрального майдану до мосту). Яровицька вулиця стала Каледінською (тепер вулиця Івана Франка). Третя вулиця, якій тоді надали назву Денікінський проспект, знаходилася зовсім у іншому районі. Вона мала назву Абрикосова (тепер вулиця Коперника). Генерал Антон Іванович Денікін (1872 – 1947), командир 4-ої стрілецької дивізії, яка безпосередньо звільняла Луцьк, отримав за звільнення Луцька звання генерал – лейтенант та нагороджений іменною зброєю – шаблею, обсипаною бриліантами з написом : “За подвійне звільнення Луцька “. Спочатку на роль вулиці Денікіна претендувала ще вулиця Пригожа (сучасна Словацького). Але, перевагу надали Абрикосовій, бо вулиці Староволодимирська та Яровицька були сусідніми з Пригожою, та створювали  якби кущ однотипних назв.

За української влади, у 1918 році вулицям, що носили імена російських генералів, повернули попередні назви. Також з’явилися вулиці на честь великого українського поета та художника Тараса Шевченка (1814 -  1861)(шляхом об’єднання Брусиловського проспекту та вулиці Зеленої на Красному) та новозбудована на честь російського письменника українського походження Володимира Короленка (1853 – 1921). Обидві назви вулиць унікальні для Луцька. Та, що носить ім’я Шевченка – найстійкіший антропонім Луцька. Беззмінно на тому ж місці сто років (дільниця сучасної Шевченка, що на Красному). Крім того, це була єдина назва вулиці Луцька за Другої Речі Посполитої, що носила ім’я українського видатного діяча культури. А вулиця Короленка  єдина у Луцьку, яку назвали взагалі на честь діяча культури ПРИЖИТТЄВО, ще за життя Володимира Галактіоновича!

Тоді ж вулиця Київська отримала назву Воличка-Воля (тепер це – початок проспекту Волі).

У 1919 році з 95 луцьких вулиць та площ вже 10 були антропонімами.

З травня 1919 року Луцьк знаходився під владою Польщі. За Другої Речі Посполитої змінилися назви значної кількості луцьких вулиць. Вони стали носити назви на честь польських та литовських монархів (наприклад, Болеслава Хороброго, Ядвіги чи Любарта), польської королівської та литовської князівської династії Ягеллонів, видатних польських діячів науки та культури (Коперника, Міцкевича, Словацького, Шопена тощо).

Однак, лише творчість одного з славетних поляків  Юзефа Ігнація Крашевського була безпосередньо пов’язана з Західною Волинню, зокрема, з Луцьком, де він часто бував. Також, лише один з тих, на честь кого отримала назву луцька вулиця (це - частина сучасної вулиці Потапова від вулиці Нестора Бурчака до моста через Сапалаївку) Франц Зайковський , не був видатним діячем. Він  володів землями від сучасної вулиці Винниченка до вулиць На Таборищі та Шопена вздовж Сапалаївки.

Три вулиці Луцька тоді отримали назви на честь жінок : королеви Польщі Ядвиги (бл. 1374 – 1399), польських письменниць Елізи Ожешко (1841-1910) та Марії Конопницької (1842 – 1910).

Польська влада надала також назви вулицям в ознаменування видатних подій польської історії: Грундвальдська ( на честь битви під Грюнвальдом 1410 року), Унії Люблінської, 3 Травня (на честь конституції Речі Посполитої 1791 року), 29 Листопада (на честь початку польського повстання 1830  1831 років) тощо. 

У серпні 1921 року у Луцьку з’явилися польські червоно-білі таблички назв вулиць. 1924 року луцький міський магістрат замінив дерев’яний міст через річку Глушець на залізобетонний. Назвали його на честь польського короля, останнього представника династії П’ястів Казимира Великого (1310-1370), що правив з 1333 року. Саме при ньому до Польщі було приєднано Галичину та велася вперта боротьба за волинські землі. На мості встановили чотири погруддя видатних польських діячів культури, творчість чи життя яких були пов’язані з історичною Волинню (це сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська та частково Тернопільська й Хмельницька області) : поета Юліуша Словацького, письменника і художника Юзефа Ігнація Крашевського, освітньо-наукового діяча Тадеуша Чацького та письменника Генріка Сенкевича. У кінці 1920-х русло річки осушили, проте міст простояв до 1960-х. Коли під час реконструкції доріг його розібрали, скульптури зникли. Тепер річки Глушець немає, залишилася лише назва Братський міст.

Згодом у Луцьку з'явилися назви вулиць на честь польських політиків, наприклад, фактичного керівника Польщі у 1918-1922 та 1926 – 1935 роках Юзефа Пілсудського та вбитих боївкарями ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (1895-1934) та депутата польського сейму Тадеуша Голувки (1889-1931). 1932 року на честь загиблого у авіакатастрофі польського авіаконструктора інженера та авіатора, одного з творців польського літака RWD Станіслава Вігури (1903 – 1932) назвали луцьку вулицю (частина сучасної вулиці 8 березня).

У 1939 році з 284 польських вулиць 63 були антропонімами.

Коли у вересні 1939 року у Луцьку встановили Радянську владу, першими змінили назви трьох вулиць: Ягеллонська стала вулицею Сталіна, Болеслава Хороброго – вулицею 17 Вересня, а вулиця Юзефа Пілсудського поміняла назву на Червоної Армії. Згодом отримали нові назви й деякі інші.

25 червня 1941 року Луцьк було захоплено німецькими військами. Під час німецької окупації працівниками міської управи під керівництвом інженера М.Єрмолаєва у Луцьку вперше було створено українську систему назв вулиць.

Так, вулицю Сталіна (Ягеллонську) німці перейменували на честь Тараса Шевченка. Як відомо, спочатку німці загравали з українським національним рухом. Проте, ця назва була лише протягом близько двох місяців. Згодом ця вулиця стала Головною. Вулиця 17 Вересня (Болеслава Хороброго) стала Київською, а Червоної Армії – Північною.

З 1920 року колишня Романовська (до 1912 – Шпитальна) вулиця отримала ім’я видатного польського письменника, нобелівського лауреата 1905 року Генріка Сенкевича (1846-1916). Це один з чотирьох польських видатних діячів культури, чиє погруддя було встановлене на мості Казимира Великого. На вулиці його імені знаходилися одне з приміщень Луцької української гімназії, Волинський музей, управління староства, магазинчики та інше.  У 1924 році на цій вулиці, що носить тепер ім’я Богдана Хмельницького, з’явився Луцький міський театр імені Юліуша Словацького (тепер – ляльковий театр).

Німецька влада перейменувала  вулицю Сенкевича на честь видатної української поетеси Лесі Українки (1871-1913). Не могли окупанти залишити назву вулиці на честь автора романа “Хрестоносці”, у якому показано боротьбу польського народу з німецьким Тевтонським орденом на початку XV століття.

Назви вулиць на честь нашої видатної землячки є рекордними для Луцька. Щонайменше чотири різні вулиці міста носили ім’я Лесі Українки. Крім вулиці Богдана Хмельницького у 1941 – 1944 роках, її іменем називали сучасні вулиці Сенатора (до 1966) та Ковельську ( 1966-1991). Сучасна ж Лесі Українки тільки у ХХ столітті носила назви Шосова, Миколи ІІ, Головна, Ягеллонська та Сталіна (1939-1941, 1944-1961). У 1961 – 1991 роках це була частина величезної Радянської вулиці, яка включала також сучасні вулиці Винниченка та Стрілецьку, а до 1974 року – Коновальця (у 1974 – 1992 вулиця Лодигіна) та частково Гулака – Артемовського. Сучасну назву вулиця Лесі Українки отримала 30 жовтня 1991 року за рішенням міськвиконкому.

Вулиця Червоної Армії у період німецької окупації 1941-1944 років мала назву Північна. Після звільнення Луцька у лютому 1944 року їй повернули попередню назву, яка зберігалася за вулицею до 1961 року. Згодом вулиця стала частиною Радянської, про яку йшла мова вище. 30 жовтня 1991 року на місці колишньої вулиці Червоної Армії створено вулиці Винниченка та Стрілецьку.

Штабну вулицю, яка до 1939 року мала назву  29 Листопада, німецькі окупанти назвали Штабсштрассе. Така назва була тому, що у будинку скасованого Земельного управління розмістився військовий штаб. Тепер там знаходиться Волинський краєзнавчий музей. А та вулиця у наш час є частиною сучасної Шопена від проспекту Перемоги до Палацу учнівської молоді.

Вулицю Ковельську, що раніше носила ім’я видатного польського політичного діяча Тадеуша Костюшка (1746 – 1817) німці перейменували на Ковельштрассе. Це частина сучасної Ковельської вулиці від Братської площі до мосту на Красне.

Вперше на мапі Луцька за німецької окупації з’явилася вулиця короля Данила Галицького (1201-1264) на честь правителя Галицько – Волинського князівства. Таку назву отримала колишня польська Тринітарська, з 1939 року радянська вулиця Карла Маркса (тепер – це дільниця вулиці Сенаторки Левчанівської від вулиці Лесі Українки до вулиці Глушець).

Також тоді з’явилася вулиця на честь українського громадського діяча, поета, борця за православ’я  Данила Братковського (близько 1642 – 1702),  страченого польською владою у Луцьку 15 листопада 1702 року за участь у  антипольському повстання під проводом Семена Палія. Раніше ця вулиця звалася на честь загиблого у авіакатастрофі польського генерала Густава Дрешер – Орліча (1889-1936), за радянських часів – Фрідріха Енгельса. Сьогодні це – вулиця Паркова.

Багато луцьких вулиць стали носити імена українських діячів культури.

Вулиця 1 Травня (сучасна назва – Кривий Вал) отримала ім’я видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка (1842 – 1912), Вулиця Маяковського (таку назву радянська влада обрала для вулиці королеви Ядвиги, тепер це – вулиця Братковського) стала носити ім’я українського письменника Івана Яковича Франка (1856 – 1916). А вулиця на честь польського римо-католицького священика, полеміста та проповідника Петра Скарги (1536-1612), що тепер носить ім’я російського композитора Петра Ілліча Чайковского (1840 – 1893), отримала у 1941 році ім’я письменника, драматурга та актора Івана Карповича Тобілевича (Карпенка – Карого) (1845-1907).

Вулицю на честь уродженця Волині (народився у містечку Порицьк ( тепер - село Павлівка Іваничівського району Волинської області), польського просвітителя, громадсько-культурного діяча Тадеуша Чацького (1765-1813), чиє погруддя було встановлене на мості Казимира Великого, назвали іменем українського письменника Василя Семеновича Стефаника (1871-1936). Тепер ця вулиця носить ім’я російського композитора, одного із основоположників російської класичної музики, автора опери «Русалка» Олександра Сергійовича Даргомижського (1813 – 1869).

Вулицю Сенаторську, що колись носила ім’я Володимира Короленка, було перейменовано на честь засновника нової української літератури, письменника, поета, драматурга Івана Петровича Котляревського  (1769 —  1838).

Зрозуміло, німці скасували назву вулиці на честь єврейського письменника та етнографа Шимона Анського (справжнє ім’я та прізвище Шломо Рапопорт) (1863—1920), який мешкав у Польщі. Їй присвоїли ім’я письменника Михайла Михайловича Коцюбинського (1864 – 1913).

Усі назви вулиць на честь українських діячів культури збереглися. За винятком вулиці Коцюбинського, імена вищезазначених видатних українців після закінчення війни носили зовсім інші вулиці.

Були й назви вулиць, які існували тільки під час німецької окупації Луцька : Миколи Святоши та князів Костянтина Острозького й Свидригайла.

Печерський чудотворець преподобний Микола Святоша ( бл. 1080 —  1143) у світі також був князем. Звали його Святослав (Святоша) Давидович Чернігівський (Святоша було скороченим ім’ям від Святослава — так називали його рідні). Відомо, що на його кошти було збудовано Троїцьку надбрамну церкву Києво-Печерського монастиря, лікарню та лікарняну церкву святого Миколи. Вулицею Миколи Святоши у 1941 – 1944 роках звалася колишня невеличка Троїцька вулиця, якої тепер вже немає. З приходом Радянської влади 1939 року вона носила ім’я російського генерала Олексія Брусилова. Того самого, чиє ім’я носив Брусиловський проспект у Луцьку у 1916 – 1918 роках, про що мова йшла вище.

Вулиці Ворошилова, що носила ім’я радянського державного діяча Климента Єфремовича Ворошилова (1881 – 1969), а ще раніше – польського письменника Стефана Жеромського (1864 – 1925) окупаційна

влада надала нову назву – князя Костянтина Острозького (1460 -1530) — військового і державного діяча Великого Князівства Литовського. Тепер це вулиця на честь російського письменника – байкаря Івана Андрійовича Крилова (1769 – 1844).

Вулиця Бригідок у Старому місті стала вулицею на честь Великого князя Литовського та Волинського Свидригайла Ольгердовича (бл. 1370 — 1452), який помер у Луцьку. Сьогодні це частина Кафедральної вулиці.

2 лютого 1944 року Луцьк було звільнено від німецьких окупантів.

Що характерно, радянська влада повернула усім вулицям попередні назви, включаючи й ті, що носили імена українських діячів культури. Вулиця Лесі Українки знову стала вулицею Сенкевича, а вулиця Стефаника – Чацького. Проте, вулицею Лесі Українки стала невеличка вулиця , яка тепер носить ім’я Василя Сенатора, у районі вулиці Коперника. Герой Радянського Союзу капітан Василь Трохимович Сенатор (1921 – 1944) був штурманом гвардійського авіаполку й загинув у бою, похований на Меморіалі Слави у Луцьку.

Одним з перших перейменувань післявоєнного періоду стало надання нової назви вулиці 24 полку. На честь першої річниці звільнення Луцька міськвиконком задовільнив прохання колективу працівників луцької міської електростанції щодо перейменування цієї вулиці на вулицю 5 Лютого. Саме цього дня вийшов наказ Верховного головнокомандувача, у якому відзначено, що звільнено Луцьк, та є розпорядження про проведення святкового салюту на честь визволення Луцька, Рівного та Здолбунова. Тепер ця вулиця носить ім’я Івана Огієнка на честь українського церковного та громадського діяча, митрополита Української Автокефальної Православної Церкви, історика церкви та педагога   Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона, 1882—1972).

Вулиця на честь одного з польських літераторів, чиє погруддя було встановлене на мості Казимира Великого, Юзефа-Ігнація Крашевського (1812 – 1887) , колись закінчувалася біля садиби маршалка місцевої шляхти, в гостях якого бував цей відомий письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, польський та український громадський і політичний діяч,  найплодовитіший автор в історії польської літератури. Завдяки цьому вулиця під час урочистого ритуалу у рік потрійного ювілею – народження, перебування на Волині та смерті (1937) була названа іменем Крашевського. Разом із молодою дружиною він 1837 року переселився на Волинь. Спочатку Крашевські мешкали в селі Губин (Локачинський район), а в 1840 році купили село Городок біля Луцька, де жили до 1853 року.

Тепер це – частина сучасної вулиці Степана Бандери приблизно від вулиці Ярощука до вулиці Потапова.

1947 року відбулося масове перейменування вулиць Луцька. Вулицю Крашевського перейменували на честь видатного російського полководця генераліссимуса Олександра Васильовича Суворова (1729 – 1800). До кінця 1950 – х років на місці, де тепер вулиця Степана Бандери, було три вулиці: дільниця від вулиці Винниченка до Потапова була частиною Банкової, що продовжувалася сучасною Потапова до мосту через Сапалаївку, власне Суворова (колишня Крашевського) та Закоп’янська (приблизно від вулиці Ярощука до Шопена).

Одночасно, нові назви отримали вулиці Чешська, Караїмська, Сераковського, Траугутта та інші (понад 30 вулиць). Вони стали відповідно вулицями Чехова, Калініна, Пушкіна та Горького. Вулиця Чехова тоді знаходилася зовсім у іншому місці, ніж тепер – у районі сучасних вулиць Франка та Винниченка. А вулиця Шимона Анського знову стала вулицею Коцюбинського.

1950 року відбулося наступне перейменування вулиць Луцька. З’явилися вулиці на честь Щорса (колишня Глиняна), Мічуріна (Золота), Радіщева (Серебряна), Пугачова (Ринкова) та інші.

Наступного, 1951 року на мапі Луцька з’явилися вулиці Фурманова, Котовського, Пархоменка, Клари Цеткін тощо.

Назва вулиці на честь письменника Генріка Сенкевича (його погруддя було на мості Казимира Великого) залишалася після війни ще 10 років. На відзначення 300-річчя Переяславської угоди про приєднання до Росії українських земель цю вулицю  було перейменовано 16 січня 1954 року на вулицю Богдана Хмельницького. Таку назву вона носить й тепер.

Не погоджуюся з твердженням авторів книги “Вулиці та майдани Луцька “ Вальдемара П’ясецького та Феодосія Мандзюка, що вулицю перейменовано на честь Богдана Хмельницького 1958 року. Архівний документ вказує точну дату – 1954 рік.

Одночасно було перейменовано вулиці, розташовані у районі, де до 1939 року мешкали вояки польської армії, а після війни – радянські офіцери. Так, вулиця Льотнича (Лотництва) отримала ім’я  радянського державного діяча – Артема (псевдонім Федора Андрійовича Сергеєва (1883 – 1921). Назва Льотнича була пов’язана з тим, що неподалік, у районі сучасних проспекту Грушевського, вулиць Гулака-Артемовського та Арцеулова знаходився тоді військовий аеродром.

Тоді ж вулицю Кавалерії перейменували на честь російського письменника Олександра Грибоєдова (1795 – 1829), автора безсмертної комедії “Горе від розуму”. Військова стала вулицею 8 Березня,  Артилерії –  Паризької Комуни, а Штабна –  Галана.

Вулиця Чацького, яка носила ім’я польського літератора, чиє погруддя прикрашало міст Казимира Великого та про яку йшла мова вище, простягалася від сучасної вулиці Богдана Хмельницького до Набережної, паралельно до Кривого Валу. Історія цієї вулиці тісно пов’язана з військовою історією Луцька. На плані міста 1862 року позначені так звані інвалідські городи (їх надавали солдатам царської армії, учасникам воєн). Згодом почалася забудова цієї вулиці.

Не погоджуюся з авторами книги “Вулиці та майдани Луцька”, що назва вулиця Даргомижського з’явилася 1944 року. Вулиця Чацького існувала у Луцьку ще 1958 року. Перейменування сталося пізніше.

Останнім перейменуванням луцької вулиці, що носила ім’я польського видатного діяча культури, стала зміна назви вулиці Яна Матейка на честь Юхима Ярощука у кінці 1970-х років. Польський художник чеського походження Ян Матейко (1838-1893) відомий як майстер визначних живописних полотен на історико-патріотичні сюжети. Юхим Арсенійович Ярощук (1922-1972) у 1956-1972 роках був головою Волинського обласного виконавчого комітету. За спогадами, багато зробив для розвитку Волинської області. Після  смерті Ярощука 1972 року деякий час його ім’я носив сучасний проспект Відродження (до 1992 року – проспект Карла Маркса).  

У Луцьку на сьогоднішній день залишилися три вулиці на честь видатних польських діячів науки та культури, що отримали свої назви ще за Другої Речі Посполитої, на початку 1920-х років. Після вулиці Тараса Шевченка це – найдавніші вулиці – антропоніми нашого міста, що не міняли назви майже 100 років.

Вулиця на честь великого польського композитора Фредерика Шопена (1810 – 1849) у теперішній час з’єднує проспект Волі з проспектом Перемоги. А до середини 1950 – х років вона, починаючись від тодішної вулиці 17 Вересня, закінчувалася перед мостом через Сапалаївку. Вулиця Шопена у давні часи носила інші (і різні) назви. У кінці ХІХ вона з’явилася на планах Луцька під назвою Таборова, адже закінчувалася перед Сапалаївкою, за якою було «таборище» – місце постійних солдатських таборів під час літніх навчань. На початку ХХ століття на Таборовій було зведено Земську лікарню (з кінця 1950-х до 1984 року – будинок Волинського краєзнавчого музею по вулиці Шопена, 7). Назву Шопена вулиця отримала у 1920 році. Тоді ж за Сапалаївкою, на Таборовій гірці, розпочалося будівництво польської колонії для урядовців з об’єднавчим центром – будинком Окружного земельного управління. Через Сапалаївку було побудовано міст, що з’єднав вулицю Шопена з новими вулицями – Листопадового повстання та Виспянського, які перетинали урядову колонію.

На честь видатного польського поета Юліуша Словацького (1809-1849) вулицю Абрикосову (яка у 1916 – 1917 роках носила назву Денікінський проспект), перейменували у 1920 році. Але, оскільки наступного, 1921 року вулицею Словацького назвали іншу, у центрі міста, колишній Абрикосовій дали ім’я Миколая Коперника (1473 – 1543), на честь польського астронома, математика та економіста, відкривача геліоцентричної будови світу, автора твору «Про обертання небесних сфер». Ця вулиця знаходиться поруч з вулицею Шопена. Про історію появи однієї з назв цієї вулиці я згадував вище.

Єдина у місті назва вулиці, що зберегла свою назву на честь одного з польських письменників, чиє погруддя було встановлено на Братському мості – вулиця Словацького, знаходиться у самому центрі міста. Юліуш Словацький теж пов’язаний з історичною Волинню. Він народився у місті Кременець (тепер райцентр Тернопільської області).

На початку ХХ століття це була окраїна публічного саду, який знаходився на місці нинішнього театру. Тоді  сучасна вулиця Словацького мала назви Парадна, а згодом Пригожа.

Зазначу, ще у 1954 році існувала вулиця на честь найвідомішого польського поета Адама Міцкевича (1798 – 1855).Вона знаходилася на дільниці сучасної Словацького між вулицями Богдана Хмельницького та Шевченка, де тепер апеляційний суд. У кінці 1950-х її з’єднали з вулицею Словацького.

Якщо подивитися на перелік вулиць Луцька 1954 року, можна побачити найрізноманітніші назви. Деякі оригінальністю не відрізнялися. Нова, Стара, Тупа, Проста, Сіра, Біла, Довга, Глуха, Вузька, Добра, Ломана, Тверда, Мокра, Тиха, Низька, Скромний провулок, Низький провулок, Високий провулок. Були вулиці Броварна, Староброварна та Новоброварна. Три вулиці, пов’язані з Гнідавою: Гнідавська, Гнідавська Гребля, Гнідавська площа. Була вулиця імені Любарта – унікальний випадок у топоніміці радянського періоду, коли вулиця носила ім’я монарха литовського походження, не Рюриковичами. Адже, вулиці на честь Олександра Невського були. У тому числі у Луцьку.

 Але, що характерно, не було ще вулиці Леніна. Вона з’явиться 1957 року. 

Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь