Мрії сучасних дітей

У сучасних дітей не такі мрії, які були колись у нас. Мало хто з хлопчиків сьогодні хоче стати космонавтом, а  дівчатка прагнуть хутчіше заміж вийти. Усім без винятку мариться грошовите майбутнє з великим будинком і всіма статками. Але не всі при цьому хочуть мати сім’ю. Вперше довелося про це почути з вуст вихованців Луцької школи-інтернату, які живуть і вчаться в цьому навчальному закладі. У кожного з них – своя життєва історія за плечима: батьки-пияки або їх уже немає. 

Каті зараз 11 років, у неї є ще троє сестричок і брат. Усі живуть разом із мамою в однокімнатній квартирі у Луцьку. Дівчина разом із братом навчається в інтернаті, а на вихідні вони приїжджають додому – хоч там і тіснувато, але ж рідні стіни. Зараз її лякають думки про найближче майбутнє. „Коли закінчу школу, буде складніше. Боюся, що можу не вступити в університет,” – каже Катя. Вона вже намріяла собі три професії -бути вчителем драмгуртка, хореографом чи стоматологом. Більше схиляється до останнього, бо ж заробітки в стоматологів добрі. Хоча, дівчина талановита, відвідує театральний гурток у школі й готується до конкурсу читців. 

Вікторія на вихідні разом із сестрою їздить до бабусі, „якій вже 72 роки і яка все вміє робити”. Є ще в неї і брат, але з ним уже деякий час не бачилися, бо живе він у селі. Віка хоче мати п’ятьох дітей – як її бабуся. А ще - мріє стати лікарем, щоб лікувати хворих. 

У Жені цей рік – дуже важкий. Він – останній у школі. Дівчина переїхала до Луцька на 10-11 класи, бо в її селі у Маневицькому районі лише 9-річна школа. Три роки тому помер тато і напівсиротами лишилися ще троє її братів і сестричок – вони зараз у Рожищі. Зі слів Жені, мама лишилася в селі сама, а оскільки роботи там для неї немає, то й змушена була пороздавати дітей в інтернати. „ На одні вихідні я їду додому, щоби побачити маму, бо за нею сумую, а інших вихідних – їду до братів-сестер, бо вони теж сумують за мною. Ми їх забираємо лише на канікули, Різдво і Великдень. Щоби щотижня їх возити додому, треба мати на дорогу 100 грн., а їх немає,” – розповіла дівчина. Женя мріє стати перукарем. Стригти вона навчилася в тата, а от зачіски робити – це вже сама. Мріє й стати дружиною. Головна вимога до майбутнього чоловіка – щоби не пив. 

Двоє друзів Миколка (10 років) і Владик (9 років) намріяли стати богатирями. Кажуть, що це – дуже прибутково. Владик напланував собі заробити гроші на 6-ти поверховий будинок, щоби повертатися туди після роботи – виснажливих боїв. А вдома його мають зустрічати три собаки – бо він їх дуже любить. Дружина ж хлопцеві не потрібна – бо захоче, щоби він їй шуби купував, а коли народить дітей взагалі на роботу не ходитиме. Коля щодо дівчат не такий категоричний. Та визначитися йому важко – каже, що вподобав двох в інтернаті, але йому подобаються всі. Хлопець хоче в армію – служити на флоті або бути пілотом. Готовий навіть піти на фронт – постріляти.  

Як правило, сироти чи напівсироти мають опікунів, котрі забирають їх з інтернату на вихідні. Здебільшого це – близькі родичі. Хтозна, як вони спілкуються з цими дітьми, чи мають час поговорити на важливі теми, чи люблять їх. „Є такі, яким важливо отримувати допомогу на дитину, – каже директор НВК Анатолій Дудич. – В межах 1500 грн. на місяць”. Матеріальний чинник повпливав і на народжуваність у державі. Але із запровадженням виплат при народженні дитини побільшало і матерів, які в такий спосіб лише заробляють – заради кількох тисяч готові перетерпіти усі важкості вагітності й пологів. Вихованням своїх маленьких продовжень вони, як правило, не займаються. Тому й маємо цифру 143 - стільки волинських школярів торік скоїли злочини. І їх побільшало порівняно з попередніми періодами. А ще - торік у Луцьку виявили 240 неблагополучних сімей і 42 дитини потрапили до притулків та інтернатів, бо їхніх батьків позбавили цього почесного і великого звання. До їхньої свідомості вже не достукатися. Але їхні діти прийдуть до нас, у наше суспільство. І те, як ми їх приймемо, може визначити, якими людьми вони стануть.