Прописка на горище

Свавілля місцевої влади, а також її поплічників не знає меж. Підтвердженням цього є спроба виселити сім’ю Шевчуків із комірчини, що на вулиці Богдана Хмельницького, 38. Справу довели до суду. І виглядала би вона абсурдно, якби не з’ясувалося, що в цю ж комірчину намагаються "вселити" іншу людину, працівницю ЖКП.

Микола Шевчук уже 20 років стоїть у черзі на отримання житла, бо те, в якому проживає, не відповідає всім санітарним нормам - хоча би тому, що розташоване на горищі, висота якого всього 2,1 м. Зазвичай в таких місцях люди зберігають мотлох. Але в сім’ї Шевчуків вибору немає - 9 людей, з яких троє - діти, прописалися на 27 квадратних метрах так званої житлової площі. Навіть удень їм доводиться вмикати світло, бо в їхній квартирі всього два вікна. Свого часу тут жили ще батьки пана Миколи. Від них він і "успадкував" помешкання. Поруч є невелика кімнатка - її важко назвати квартирою, але, згідно з документами, вона навіть має окремий номер -16. Крім маленької грубки, там немає жодних комунікацій: не проведена каналізація (санвузол відсутній), немає води, а донедавна і світла не було - пан Микола провів його від своєї квартири. В різні часи ця комірчина площею 10,2 кв.м. належала різним людям. "Бабця, яка колись тут жила, померла ще в 1995 році, але рахунки за послуги на її ім’я приходять і досі, - розповів Микола Шевчук. - Потім тут вла-штував собі майстерню художник. Але він просто складав у ній свої речі, сам же майже не з’являвся. Якось ми поцікавилися, чи потрібна йому ця комірчина. Він і дав нам ключі, повідомивши, що потреба в "майстерні" вже відпала."

Шевчуки відремонтували кімнату й у ній оселилася їхня дочка разом із сім’єю. Невеликий диван для дорослих, дитяче ліжечко і шафа - це все, що там вмістилося. Вмиватися і готувати їсти діти ходять до батьків - через східцеву площадку. В 2007 році лучани звернулися до влади з проханням дозволити їм  розширити свою площу за рахунок “квартири” № 16 - аби все було законно. І, мабуть, краще б вони цього не робили. Бо тоді би жили собі далі, як і раніше, сплачуючи рахунки за “комунальні” послуги, котрі приходили на ім’я "мертвої душі". А так мусять шукати правду у судах.

 - Ми живемо на горищі, - бідкається Тетяна Шевчук, дружина пана Миколи. - Ордери виписуються на вільне житлове приміщення, але воно таким не є.

Загалом на горище мають право всі мешканці будинку, а в міській раді з незрозумілих причин вирішили з нього зробити "гуртожиток", – до речі, без дозволу санітарної і пожежної служб. Та й у положенні про гуртожиток чітко вказано, що це - спеціально обладнане приміщення, а в нашому випадку це не від-повідає дійсності. Схоже, для міської влади і ЖКП № 3 закон не писаний. Ми вже третій рік боремося.

Квартира, в котрій живуть Шевчуки, приватизована. Природньо, постає питання: де пані П., котра працює в ЖКП № 3, разом зі своїм неповнолітнім сином - їх і зареєстрували в "новому" помешканні - готуватимуть їсти, де вони вмиватимуться, куди, даруйте, справлятимуть нужду? Чи може до сусідів ходитимуть? Навряд чи ті їх тепер впустять. А може таке роздавання ордерів - фіктивне? Адже, заздалегідь зрозуміло, що жити в кімнаті без елементарних умов неможливо. Важко повірити і в те, що пані П. на 10 метрах спорудить собі кухню, встановить ванну й туалет, а заодно - і втулить ліжко для себе і сина. 

Усі ці запитання ми й намагалися адресувати на-чальнику відділу з обліку і розподілу житлової площі Луцького міськвиконкому Геннадію Козюті. Але він для зустрічі часу так і не знайшов, переказавши через Мирославу Радавську, котра є директором інформаційно-аналітичного центру "Луцьк", що "всі, хто не згоден з рішенням міської ради, нехай подають до суду" і що пані П. працює двірником у ЖКП і їй та-кож треба помешкання. Отак, не перебуваючи навіть у черзі, працівниця ЖЕКу примостилася у центрі міста. А людям, котрі не один десяток років чекають житла, клаптика на розширення не дали.

- Це що ж, я - чорнобилець, тепер маю на рідній землі почуватися біженцем? - з гіркотою у голосі запитує Микола Шевчук. - А пані Соколовська ще й сказала дружині, що коли самі не виїдемо, то нас за ноги витягнуть...

 Шкода, що дату виборів перенесли, можливо, ці вельможі у насиджених кабінетах з людьми говори-ли би по-іншому, знаючи, що ті "пожертвують" їм свої голоси. А поки що сім’я Шевчуків спостерігає за дивним видовищем - як вранці пані П., котра хоче їх вижити з кімнати, на роботу привозить на недешевій іномарці один із працівників управління ЖКГ, прізвище якого дивним чином збігається з прізви-щем її сина. А може в цьому і криється відповідь на всі запитання?

 Як ми повідомляли в минулому номері “Волинь Times“, лише за 2 роки Луцька міська рада виділила працівникам ЖКП аж 9 квартир - майже всі в центральній частині міста. То ж усі лучани, котрі не мають житла, можуть сміливо йти працювати в цю сферу - квартирами їх забезпечать.