Декана одного із факультетів Волинського національного університету ім.Лесі Українки не так часто можна побачити у нормальному стані. Тутешні студенти й викладачі намагаються якомога рідше потрапляти йому на очі. Кажуть: крім того, що п’є, він ще й принижує, ображає і погрожує. А оскільки займає керівну посаду, то й не кожен наважується захистити себе, одногрупників чи колег. Зі мною студенти і викладачі погодилися спілкуватися лише на умовах анонімності. Беручи до уваги той факт, що декан часто називає своїх підлеглих „вітродувами”, факультет називатиму відповідно – „вітродувним” .
- Були випадки, коли у нас пара, а він вривається з якимись безпідставними звинуваченнями чи вимогами, - розповідає одна зі студенток. – П’яним я його часто бачу. В такому стані він починає до всього прискіплюватися. Наприклад, стоїмо на перерві у коридорі, а він підходить і запитує: „Ви чого не на парі?” Думаю, що є на факультеті людина достойна, яка би могла бути нашим деканом.
- Я не раз бачила його нетверезим, - підхоплює інша студентка. - Був випадок, коли ми зайшли до нього в деканат приблизно о 16 годині, він ледве стояв. Був дуже неадекватний, кричав, погрожував, мовляв, „я тебе прийняв на факультет і я тебе вижену”. Коли я вийшла з кабінету, там ще лишалася викладач. Я чула, що він почав до неї чіплятися. Бо вона казала: „Заберіть руки, не чіпайте мене, будь ласка.” Крім того, студентки з молодших курсів розповідали, що він проявляє до них „особливу” увагу. Знаю, що він переслідував певних викладачів, на дрібницях підловлював і погрожував звільненням.
- Особисто я був свідком того, як він із ще одним викладачем розпивали алкоголь у його кабінеті, - з великою обережністю розповів студент „вітродувного” факультету. - Я його бачив у нетверезому стані і те, як він залицяється до викладачок.
Спілкуватися зі студентами і педагогами було дійсно не просто – декотрі відмовлялися говорити, побачивши ввімкнений диктофон. З усього очевидно, що вони дуже залякані і бояться втратити своє місце на факультеті. Ось що розповіли мені викладачі:
- Він стає п’яним на роботі. Причому, робить це не сам – десь тут знаходить „точки” і тих, з ким можна випити. У нього хамська, груба поведінка, неповага до студентів і викладачів. До усіх він звертається на „ти”. Я намагаюся не заходити в деканат і уникати зустрічей, розмов чи конфліктів із ним. Знаю, що студенти теж не хочуть спілкуватися з деканом. Минулого року була спроба відкрити загальноінституцький кіноклуб, але він швидко пригасив цю ініціативу.
Він організовує індивідуальні бесіди з людьми, „обробляє” кожного, у когось знаходить слабкі місця, а потім тисне, а на когось давить своїм хамством, комусь він може щось пообіцяти, наприклад, посаду чи продовження контракту. В людей - недовіра, страх і постійна безініціативність. Знаю і про те, що з його боку бувають непристойні зауваження до дівчат.
- Я би назвав те, що відбувається у нас на факультеті, психологічним тероризмом. Це не просто декан, який випиває. Він буває у такому неадекватному стані, що це нагадує симптоми „білої гарячки”. Йому нічого не вартує облаяти секретарку, образити викладачів, вдертися посеред пари в аудиторію. Поводиться нахабно, до того ж, погрожує всіх розігнати. На роботу він приходить тверезий, але впродовж дня встигає „прийняти на душу”. Знаю, що в цьому задіяні ще й деякі викладачі: одні вимушено, інші – добровільно.
Декан „вітродувного” факультету всі звинувачення на свою адресу відкинув. Оскільки я до нього завітала без попередження, він не встиг підготуватися до нашої розмови, а відтак не завжди стежив за тим, що говорить. Пропоную вашій увазі фрагмент нашого діалогу:
Журналіст: До мене дійшла інформація про те, що ви принижуєте людей...
Декан: Я (здивовано)? В чому це полягає?
Журналіст: Ви з’являєтеся в нетверезому стані...
Декан: Далі, що ще ви чули?
Журналіст: Так це чи ні?
Декан: Ні.
Журналіст: Такого не буває, щоби в робочий час у вас викладачі розпивали алкоголь?
Декан: Не буває. Як буває, то приходьте і дивіться.
Журналіст: Чи бувають такі моменти, що ви посеред пари заходите в аудиторію і дуже агресивно поводитеся?
Декан: Агресивно - ні. Буває, що заходжу, перевіряю викладача і студента. В цьому немає порушення.
Журналіст: Чи погрожували ви коли-небудь студентам і викладачам?
Декан: Чим? Хіба ж я бандит, щоби погрожувати!
Журналіст: Скажімо, тим, що виженете.
Декан: Так, по-перше, студенти дуже добре знають, за що їх можна звільнити. Хай наведуть приклад, кого я коли звільнив. На кожному факультеті звільняють тих, хто не вчиться і порушує дисципліну. Далі...
Журналіст: Що далі? Чому ви так поводитеся?
Декан: Мене дивує, що про мене таке можна говорити.
Журналіст: Ви не дозволили відкрити кіноклуб...
Декан: Так, скажіть своїй Свєті ...
Журналіст: Якій Свєті? Я з нею не спілкувалася...
Декан: Я знаю, знаю... От чи можете ви на роботі щось без керівника зробити? Ситуація така: мені сказали, що хочуть створити кіноклуб. Я кажу: будь ласка, але дивіться лише при викладачеві, бо ж можуть крутити і якусь „порнуху” або щось антинаціональне. Але викладача не було – мені зателефонували і розповіли про це, коли я був за кордоном. Я сказав, що приїду і розберуся. І порадив використовувати проектор під час занять, презентацій... Кіно дивитися – вже у всіх є вдома. Давайте ще хату-читальню організуємо...
Журналіст: Мені казали чоловіки, що ви якось дуже особливо ставитеся до жінок і дівчат на факультеті...
Декан: Добре, як я маю ставитися неособливо, коли вони – жінки? „Привіт” кажу чи „Добрий день”.
Журналіст: З вашого боку не було домагань? Межу ви не переступали?
Декан: Перестаньте, ну що ви! Як я можу переступати, якщо я керівник, навіть якби я хотів. І, до того ж, у мене свої діти є. Для чого мене боятися, коли всі умови створені? А те, що я можу глянути – то я і на вас можу зараз глянути так, що вам може не сподобатися. То що, це щось означає?
Декан „вітродувного” факультету працює в університеті з 1981 року. Обіймає цю посаду вже 5-й рік. Як кажуть викладачі, коли вони його обирали, цей чоловік був інакшим. Він поводився скромніше і не дозволяв собі такого зухвальства. Можу підтвердити це і я, оскільки є випускницею згаданого факультету. Багато років тому нинішній керівник був звичайним „вітродувом”. Тоді п’яним я його не бачила. Єдине, що можу сказати, викладач з нього – слабенький. Хоча, він і має „професорське” звання. Запам’яталося, що лекції пан вчитель завжди читав – у буквальному розумінні – зрідка відриваючи очі від своїх „шпаргалок”. Ще пригадую, як спонукав декотрих студентів купувати свої книжки. Втім, цим „грішать” багато викладачів. Я у свої студентські роки деканових наукових доробків не купувала і, очевидно, він вирішив це компенсувати - під час нашої останньої зустрічі подарував дві свої книги. А можливо це була спроба „задобрити” журналіста?
Завдяки тісній співпраці з фахівцями зі сфери медицини, знаю, що перевірка посадою чи зручним кар’єрним кріслом – неабияке випробування для багатьох людей. Не кожен може вберегти свою адекватність і залишитися Людиною. Особливо прикро, коли це стається з педагогами. Бо вони здавна вважаються наставниками. На який шлях може „наставити” студентську молодь нинішній декан „вітродувного” факультету, страшно уявити. Беручи до уваги всі юридичні моменти, в цій статті не вказую імені, прізвища і назви, але готова ними поділитися особисто з ректором ВНУ ім.Лесі Українки Ігорем Коцаном.
Січень 2010
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь