ЛНТУ, або Alma-Mater корупцii

Хабарі ходитимуть викладацькими кишенями доти, доки є охочі їх туди вкладати. Це всі сьогодні розуміють. Давати, очевидно, стає поняттям норми. Хто не дає, - той схожий на інопланетянина. Такому і живеться – як на іншій планеті: іспити і заліки з першого разу ніколи не складаються, а викладачів-інопланетян взагалі людьми не вважають. Проблема брання і давання для Луцького технічного університету спочатку була державного масштабу, тепер – національного. Міліція час від часу когось ловить „на гарячому”, але глобально це ситуації не змінює. Чому традиція хабарництва вкорінилася у цьому вузі, ми спробували розібратися, поспілкувавшись зі студентами й викладачами – колишніми і теперішніми, а також із тими, хто має хоч якусь причетність до вишу.

Студент факультету обліку та фінансів:

- Я вступав в цей університет і вчуся за гроші. Мені так зручно. Є предмети, які я ніколи не знатиму. То для чого не спати ночами, щось зубрити, нервувати, якщо я знаю, що проблему насправді можна дуже легко вирішити – кількома папірцями! Мене така система освіти влаштовує. Бо мені потрібен диплом. Думаю, що і дружину свою так вивчу. Щоправда, їй буде трохи важче вступати, бо зараз ввели ЗНО. 

Викладач факультету будівництва та дизайну:

- Давати - стало рисою характеру людей. Дійшло до того, що їх вже ніхто не примушує, вони – самі несуть. А потім кажуть, що „от вони беруть хабарі”. Одні - несуть, інші – беруть. Це все дуже переплелося і коло замкнулося. Мені пропонували теж, але я відмовлявся. Доводилося студентам ходити за мною - аж поки складуть іспит чи залік. Справа в тім, що коли візьмеш один раз, то потім вже буде і другий, і третій і т.д. Тому краще не починати. Для мене важливіше мати гідність і незаплямовану совість, аніж щоби потім про мене говорили і згадували. Це дуже принизливо. Бувало, що студенти зверталися до інших викладачів, аби ті повпливали на мене. Зізнаюся, іноді мені таки доводилося „слухатися” колег – коли йшлося про якісь особливі ситуації, наприклад, сімейні. Це, звісно, теж неправильно, але... В житті все дуже не просто. Як мої колеги беруть, я ніколи не бачив, можу лише здогадуватися, хто це робить – бо чутки доходять. От і нещодавно був випадок, коли одну із наших викладачів впіймали „на гарячому”.

Колишній викладач технологічного факультету:

- Якщо держава не дає викладачеві нормальної зарплати, то вона тим самим і спонукає його брати „віддяку” студентів. Пригадую, коли у 90-ті роки в країні взагалі припинили платити гроші, Божидарник нас зібрав і сказав: „Викручуйтеся, як можете”. Я писав студентам дипломні і курсові. А що лишалося? Жити ж за щось треба було. Складалося враження, що на державному рівні при визначенні розміру зарплати в неї закладалася потреба “лівака”.

Іван Шворак, колишній студент факультету бізнесу:

- Я вивчився лише на бакалавра, бо коли побачив, як відбувається цей навчальний процес, як складаються державні іспити, зрозумів, що більше цього не хочу. Гроші педагогам у нашій групі, як правило, збирала староста. На квіти я їй дав, а на годування і споювання - відмовився. Староста з іншими одногрупниками почали тиснути на мене, погрожувати, що розкажуть викладачам, хто не здав гроші і т.д. Було настільки бридко й огидно. Я досі не вітаюся з ними, коли зустрічаємося на вулиці. А щодо викладачів – кожен державний іспит перетворюється для них у масове гульбище за рахунок студентів з розпиванням алкоголю і поїданням страв із ресторанного меню.

До речі, коли я вступав, думав, чи варто нести документи на державну форму навчання. Вирішив, що на платну буде легше, без зайвих нервувань та й результативно. Я заніс документи – і мене зарахували. Без іспитів і навіть без співбесіди. Тобто, якщо в тебе було 3800 грн.- ти вже студент. Згодом я зрозумів, що зробив правильно. Бо коли потім спілкувався зі своїми одногрупниками, з’ясувалося, що в тих, хто вчився на державній формі, родичі працюють у нашому університеті – то дядько, то мама-батько, тітка і т.д. Але таких на платному навчанні чомусь немає. Хтозна, можливо вони такі інтелектуали великі?!  З усього очевидно, що вступати на державну форму без родичів і знайомств – трата часу і сил.

Мені відомо також, що в Луцькому технічному університеті віднедавна запровадили додаткове тестування з іноземної мови – оскільки система ЗНО ставила під загрозу всю їхню роками відпрацьовану корупційну схему, там вирішили запобігтися. 

Студент факультет бізнесу:

- Викладачі дають нам альтернативу: або вчити і по кілька разів здавати, або купувати пачку паперу. Їм часом легше взяти щось, порадити нам купити пилесос чи вставити вікна, ніж вчити. Нинішня навчальна система далека від досконалості. Одного разу завідувач кафедри почав говорити мені про те, який брудний коврик у кабінеті – натякнув на те, щоби я купив новий. Так за 12 гривень я склав екзамен. Це вже звичка така. Багато студентів хотіли би вчитися, але коли викладач каже, що є інший варіант – легший, коли не треба сидіти за книжками і хвилюватися, то вони, звісно, обирають його.

Студент факультету обліку і фінансів:

- На держекзамен студентам, як правило, пропонують скинутися. Суми – серйозні. Скажімо, цьогорічна ціна - 500 грн. з людини. Ці гроші підуть на купівлю подарунка завкафедрі, щось покладуть у конверти членам комісії, а решту - на п’янку, в якій зазвичай беруть участь ті, хто входить в комісію, і вся кафедра. Оскільки в нас є „товарознавство і митна справа”, то й у комісії періодично з’являється керівник торгово-промислової палати - заливаючи душу алкоголем. П’ють на кафедрі. Все там організовано. П’ють до, під час і після екзамену. Сам іспит ніхто не приймає. Ми тягнемо білети, сідаємо, кожен дістає, що може, - книжки, зазирає в інтернет через телефон - кладе на парту і переписує. Суму на іспит всі здають однакову, але оцінки у всіх різні – викладачі керуються заліковою книжкою: кому що більше треба або підходить, те і ставлять.

Завкафедри товарознавства Б. нам сказала, що їй треба холодильник. Тобто, ми маємо на нього зібрати гроші і їй дати. На захист дипломної теж треба скидатися - це той самий держекзамен, тільки без холодильника. Тобто, він обходиться дешевше. Знову приходить та сама комісія з тим самим головою – і знову п’янка.  А ще ж є сесії...

А за умови, що ти пишеш дипломну роботу не сам, доведеться ще 700 у.о. приготувати для того, хто це зробить за тебе. Пишуть викладачі. В нас є студент, який не платив за жодну сесію, бо в нього дійсно немає – він в одній куртці усі роки навчання ходить. Досить розумний, але оцінки в нього - самі “3”. На всі пари ходить, вчиться. Спочатку він ще старався, але коли побачив усю цю систему, махнув рукою на все.

Колишня студентка факультету бізнесу:

- Ми скидалися на ноутбук. Пані К. казала, що необхідно купити на кафедру або їй особисто. З групи орієнтовно за державний іспит збирається 18-20 тисяч грн. – це на все. А оскільки на факультеті випускається майже 20 груп — разом із заочниками — то й кругленька сума набігає. Але оцінки ставлять всім різні. Бувало й таке, що ставили нижчу, ніж студент розраховував. Заробляють викладачі і на “написанні” дипломних. Зараз є вимоги здавати дипломну роботу не лише в друкованому вигляді, а й в електронному — таку легше потім відкоректувати, змінити прізвище й номер групи, а потім перепродати.

Я думаю, якби люди були неспроможні стільки платити, викладачі не назначали би таких розцінок. Є така категорія студентів, які самі пропонують більше, а після цього викладач вже менше не бере. А є такі викладачі, які ставлять всіх під одну планку – незалежно від того, чи відвідував ти пари, чи ні. Студент розуміє, що коли не заплатить, то матиме проблеми. У мене склалося враження, що викладачі просто приходять заробити гроші – їм немає значення, чи вони чогось нас навчать.

Студентка будівельного факультету:

- Тарифи зараз в університеті такі: недиференційований залік – 200грн., диференційований - 200-400, а у викладача Т. - 700 грн. і більше. Розцінки такі, бо викладачі кажуть, що ми - барани, нічого не знаємо і не хочемо вчитися. “А раз такі дурні, то й платіть”. До речі, тим, хто навчається на платній формі, дуже часто високих оцінок не ставлять — кажуть: “Якщо на платному вчишся, то для чого тобі “5”?”  І ставить оцінку меншу – незалежно від твоєї підготовки. Був і такий випадок: викладач відкрив журнал і почав виставляти оцінки за системою 3, 4, 5 — по порядку, а перший і останній не здали. Так йому захотілося.

Викладач А. якось розповідав про те, що відкоректовує вже існуючі дипломні роботи або скачує з інтернету, додає щось трохи, кольори змінює чи підправляє тему – і все, дипломна робота готова. Потім продає це студентам. Заробляють і на маніпуляціях з відомостями — спочатку їх дочасно закривають, а потім відправляють студентів на перездачу або пропонують платити.

Студент факультету обліку і  фінансів:

- На кафедрі українознавства працює викладач М. Таке враження, що вона - психічно неврівноважена людина.  В неї часті перепади настрою, - причому, з невідомих причин. Вона зривається – варто лише комусь просто зашепотіти на парі: підходить, кричить, але що від тебе хоче, так і не зрозуміло – не може пояснити. Принижує, обзиває тупими. Перед екзаменом якось сказала, що їй потрібен шкіряний диван і що це залежить від нас. Або щось інше.  На її парах українську мову зненавидиш. 

Студентка факультету бізнесу:

- Це вже, очевидно, тенденція. Хоча, відверто кажучи, трійку людина може легко отримати - якщо постаратися і ходити на пари. Найбільше, мабуть, беруть на економічних факультетах. На технічних - менше, бо там ще є викладачі-старожили, в яких можна вивчити і здати. Студенти теж не хочуть вчитися. На мою думку, нам треба спочатку владу згори змінити і менталітет - тоді й проблеми такої не буде. Влада повинна створити такі умови для викладачів, що вони боятимуться брати.

Колишня студентка факультету будівництва і дизайну:

- Викладачам абсолютно байдуже: вчився студент чи ні. Були випадки, коли вони нічого нас не вчили, а коли дійшло до екзамену, почали: от ви знаєте, сьогодні така спека - і хлопці бігли купували напої, в тому числі алкогольні. Не рідко їм казали, скільки чого треба купити. А коли виникають запитання з предмету і просиш у них пояснити, кажуть: “У книжці все є.” Неодноразово один викладач - він уже не працює в університеті - брав неймовірні суми за залік і екзамен. Він робив це нагло, навіть не ховався і ректор про це знав. Як викладач він абсолютно не орієнтувався в предметі, авторитетом у студентів не користувався...

Були такі студенти, які не носили. Викладачі також є різні: ті, які довго працюють, цінують студентів, котрі хочуть вчитися. А нові викладачі породили справжнє свавілля - вони ще як викладачі не відбулися, а вже умови свої ставлять.

Люди, які вчилися, як правило, самі здавали. Ті, хто зовсім не ходив, складали за вищою розцінкою. Я сама здавала. Не скажу, що ідеально знаю кожен предмет. Було таке, що ходила по 10 разів. І одногрупники в мене такі були. На нашій кафедрі - якщо викладач бачить, що студент старається, - нічого не брали.

Колишня студентка факультету будівництва і дизайну:

- Я зараз навчаюся в іншому вузі - там корупції взагалі немає. Була ситуація, коли на першому курсі в технічному університеті мене викладач просто мордував на іспиті. Врешті-решт він запитав у лаборанта, що необхідно придбати на кафедру: каву чи чай. Оскільки в мене було всього 7 грн., зійшлися на чаєві. Але потім з’ясувалося, що я купила не той - треба було листяний, а я принесла в пакетиках. І наступного дня мене відправили на комісію. Я, відверто кажучи, вже думала забирати документи з університету. 

Студентка будівельного факультету:

- Викладачі самі спонукають до хабарів. В мене були випадки, коли викладач запитував: “Ставити таку оцінку?” Я казала: “Ставити”. Він кілька разів ще раз запитував. Я наполягала на тому, щоби ставив, яку заробила.

Орест Хмельовський - засновник кафедри дизайну:

 - Проблему корупції будь-де не можна розглядати окремо від інших в Україні та світі. Головною умовою є аморальність політико-економічної системи держави та духовне рабство громадян. Звідси - похідні причини: безвідповідальність управлінців усіх рангів та зневажання законів; успадкована від радянських батьків корумпованість молоді, що виробило ставлення типу: «Якщо не береш, то ти - або дурний, або божевільний» і «Дати – означає вирішити справу без нервів, а не даш – не вирішиш, і крівці тобі поп’ють»; викладачі запровадили правила дикого капіталізму, й більшість батьків і студентів їх прийняли мовчки. «Правила гри», нав’язані Міносвіти і науки на ринку освітніх послуг, апріорі відображають корумпованість системи влади в Україні.

Таким чином, всі ланки освіти пов’язані хабарями. Хто чесний і заважає «брати», того намагаються позбутися або ізолювати. Мені на посаді завкафедрою батьки вступників несли і пропонували, незважаючи на всілякий спротив. І захиститися можна було тільки радикально одним способом – я говорив, що за гроші не вирішу, але якщо дитина талановита, буду обстоювати Ваші інтереси. Так і чинив загалом. Студенти знали мою позицію, тому не купували в мене екзамени. Хоча були окремі випадки, і я говорив, що вони мене пропозицією хабаря зневажають, і відправляв. Але за просьбою співробітників ставив позитивні оцінки, бо по-іншому був би ворогом.

Нюансів поведінки є безліч, але якщо ти порядний, то треба таким бути, незважаючи на ситуацію. Такі негласні правила «співжиття». І вони породжені нашою ментальністю, в якій українське духовне і мамонне сплетене в клубок.

Правоохоронець:

-  В нас були випадки, коли із двох викладачів, які сиділи разом у кабінеті, ми затримували одного – на другого це зовсім не повпливало, він далі продовжував „брати”. Мабуть, перспектива потрапити за грати їх сьогодні не лякає - бо вони чітко знають: завжди є той, хто, як і вони, візьме, – наприклад, у суді. Вони впевнені, що до в’язниці ніколи не дійдуть і готові заплатити за це будь-яку суму, завбачливо вірячи у те, що потім новими хабарями ці гроші собі повернуть.

(066) 683 45 18 - ГАРЯЧА ЛІНІЯ З ПИТАНЬ ПРАВОЗАХИСТУ ТА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ