Корінний ВОЛИНЯКА

Доброго часу доби. Мене звуть Рома Каліщук, живу в Старій Вижві. Божий світ вперше побачив на Волині, тому природно, що вважаю себе корінним волинякою і сподіваюся таким залишитися. З малих років і до сьогодні захоплююся красою рідного краю, його історією, культурою, мистецтвом, побутом.

Звідси народився мій інтерес до фотографії. Загалом цікавлюся давніми культурами, цивілізаціями, мистецтвом. Вони, разом із захопленням фантастикою (в літературі і образотворчому мистецтві), відіграли головну роль у виборі професії – дизайнування у власному єстві та у довкіллі. Щоправда, власні успіхи в дизайнуванні оцінюю з малої букви.

Тому намагаюся якомога частіше збивати зі своєї голови корону. Вона декому, які вважають себе гуру дизайну, дозволяє писати або промовляти це часто вживане тепер слово з великої букви. Роблю це не тільки з морально-етичних міркувань (збиваю зі своєї голови корону), а ще й в лікувально-профілактичних цілях. Адже, одягаючи на свою макітру оту блискучу (в декого менш або навіть більш блискучу, все залежить від якості матеріалу) корону зоряної хвороби, ризикуємо пошкодити її вагою власну шию та її сяйвом - зір. Особливо, якщо стати перед дзеркалом. Погодьтеся, що кожен має таку корону, але не кожен її одягає і тим більше виходить з нею в люди.

Та існує кілька способів виправити ситуацію. Перший спосіб – це метод сумніву - у власних здібностях, професійних якостях, інтелектуальних силах, оцінках виконаної роботи, рівня талану і т.д. Найкраще спрацьовує, коли  сумніви, наприклад, у якісно зробленій роботі, закріпити переглядом робіт майстрів. І все - приходить прозріння, в очах розвиднюється, починаєш бачити свій реальний рівень і більше не підскакуєш. Правда, спрацьовує на перших стадіях хвороби.

Для тих, хто дуже “зазвиздівся” та комфортно себе почуває в такому стані і не бачить свого реального рівня та місця в цьому житті, але дуже хоче його побачити, використовують більш доступний спосіб. Беремо будь-яке мастило і починаємо добросовісно ним натирати власну корону. Результат - і очі захищені, і люди не дратуються від її сяйва. Але це не лікує, а скоріше маскує.

Для тих, кому не до вподоби перших два варіанти, існує кардинально-радикальний спосіб. Потрібно начистити свою корону до максимального блиску, одягнути її та вийти до таких же самих коронованих осіб. Тоді дивись, хтось не змириться з тим, що ваша корона сяє потужніше за його, не стримається і “вмантулить” в самісіньке вухо, так, що та корона впаде сама. І дай Боже, щоб розбилася.

 Оце так коротенько про цю підступну штукенцію – увінчану маківку, яку сприймаємо за вершину піраміди.

Та вернімося до початку. Тільки з часом почав розуміти, що захоплення, яким не зраджую з дитячих років, безпосередньо стосуються моєї професії. Спитаєте: ну з мистецтвом зрозуміло, а яким боком інші захоплення стосуються дизайну? Почнемо з фантастики, яка добре стимулює і розвиває уяву та дає змогу виходити за межі буденної реальності. Як і письменники- фантасти, дизайнери працюють над пошуком та створенням нових ідей, образів, форм, які часто-густо випереджають свій час і апріорі є фантастичними але й водночас доволі часто реальними, придатними до втілення в матеріалі та просторі.

Щоб створити щось нове, потрібно добре дослідити і вивчити досвід творців минулого. Тому тут в нагоді стає арсенал історичних наук - археологія, історія, історія мистецтв, архітектури, дизайну та ін. Інтуїтивне відчуття правильності вибору своїх захоплень в контексті професії підтверджується загальновідомою формулою національної моделі дизайну: традиція + інновація.

Отак і працюю. Під старий, добрий рок, хеві метал (разом із котом) досліджую Трипільську культуру та займаюсь дизайном.

Бувайте!