Вона малює, не торкаючись поверхні...

«І як я це зроблю?» – водночас і манить невідомість перед новою роботою, і лякає. Проте не вперше молода майстриня має справу з таким. Що ж, нехай очі собі бояться, а умілі руки працюють. Адже три чарівних слова «я це зроблю» – це вже половина справи.

Незвичний для пересічної людини інструмент у її руках – аерограф. Не торкаючись до поверхні предмету, методом розпилення фарби, наносить на нього різноманітні візерунки. Можна відтворити навіть найтонші переходи між кольорами і при цьому малюнок має естетичний вигляд. Насамкінець у спеціальній камері, що забезпечує відповідні умови температури та повітря, візерунок покривається лаком, від чого стає довговічним і ще більш привабливим. В ексклюзивній техніці образотворчого мистецтва – аерографії - лучанка Наталя Хмільовська професійно працює уже третій рік. Поштовхом, щоб взяти до рук аерографа, стало бажання вирізнятися у своїй творчості, робити щось нове, що матиме у собі життя та не буде примітивним.

Вона розмальовує автомобілі, стіни, меблі, комп’ютери, мобільні телефони, музичні плеєри, гітари, спортивний інвентар – список невичерпний: скільки на світі предметів, стільки ідей у молодого майстра. Якщо телефон можна розмалювати приблизно за п’ять днів, то робота з авто- і мототехнікою займе від десяти до двадцяти.

Талант знайшли під килимом… Саме під ним мама першою побачила цілу історію з півниками, що її намалювала маленька Наталка на шпалерах. Вирішили купити фарби та альбом, проте це не дуже допомогло домашнім книгам, які і далі наповнювалися колекціями дитячих малюнків. У третьому класі пішла до художньої школи, після дев’ятого – до Луцького художнього училища №2 (спеціальність – художник-оформлювач), далі навчалася кераміці та гончарству у Рівненському державному гуманітарному університеті, магістратуру закінчила за спеціальністю «монументальний живопис» у тодішньому Волинському національному університеті (нині Східноєвропейський) ім. Лесі Українки, курси художньої комп’ютерної графіки - у Києві та, врешті, в Москві навчилася працювати в техніці аерографії. І саме столиця сусідньої держави стала постійним місцем творчості луцької майстрині. Там має власну майстерню, своїх клієнтів, можливості творчого росту…

Від міста роботи – до міста душі… Сьогодні вона розмальовує стіни театру, завтра – буде декорувати у приватному будинку. Там її роботу оцінять сотні, у другому місці – десятки. Проте, головне не обсяг аудиторії чи сума, яку заплатять. Коли малюєш роботу, ти ж нею живеш. Переймаєш на себе кожну лінію, елемент, тому для художника важливо не малювати негативних образів, ніякої агресії, страждання. А от коли у людини, яка стоїть біля розмальованого предмету, з’явилися певні емоції, не так важливо негативні вони чи позитивні, – це вже її справа, обов’язок митця – уміти сказати слово до свого глядача, і не німе, а таке, щоб відізвалося в її душі.

Наталя помітила, що у Москві більшість не живе – заробляє. Шум, гамір, не має часу не те, що озирнутися довкола, зазирнути в себе. Проте, це місто можливостей – навчитися, побачити, познайомитися з творчими людьми. Дорога, пройдена тут за п’ять років, там долається за півріччя. Тому варто вибирати.

Рідний Луцьк – спокійний, тихий, добрий, довірливий, тут так не спішиться, смакується життям, як шоколадною цукеркою із дитинства, не так тягнеться вантаж минулого та не галасує, тягнучи чимдуж за руку вперед, майбутнє, Теперішній тут за головного. Проте, людина, передусім, частинка Всесвіту, а вже потім - її місце розташування у певний момент. Не варто шукати мотузок, щоб прив’язати себе до одного місця. Людина має жити так, щоб приймати рішення, але спочатку їй треба це навчитися робити.

Замість обідраних шпалер – схід сонця… Бежевий та голубий у горошок котики чекають світанку. Зараз над ними місяць, проте, щойно світло потрапить у приміщення, сонце над їхніми головами теж прокинеться. Завдяки флуоросцентній фарбі у цій кімнаті стіни мають свої день і ніч. Протягом першої половини доби, непомічене у світлу частину дня, нічне світило набирається сонячного проміння і ввечері починає «сходити» на цьому домашньому небосхилі. А колись замість котів тут були обідрані шпалери. Це найдорожча її робота. Малювалася вона для маленьких хлопчика та дівчинки, батьки яких не мали грошей заплатити за її виконання. Проте енергія добра та любові, на щастя, не вимірюється шелесткими купюрами.

Акт творення роботи схожий на кохання. Потім, як тільки зробив, вона подобається ще рівно п’ять хвилин, а далі – бере роль самокритика. Нецікаво творити не буває. А ще більше за процес роботи подобається момент, коли замовник дивиться на свою «новонароджену» річ. Правда, у її житті були вони (клієнти) різні. Один чоловік протягом усього процесу її роботи знаходив куди вставити своє «не так». У день здачі до його приходу твердо вирішила: «щось скаже, перефарбую у сірий колір – і віддам, як було»… Прийшов, спочатку мовчав, а потім засвітився, заусміхався так, що у ту мить пробачила все оте його бурчання.

На полотні зараз Наталка не малює, з рук не випускає свого аерографа – постійно вдосконалює нові техніки та елементи. Правда, приємні спогади викликає дотик до глиняних поверхонь. Під час навчання із цього живого матеріалу творила різні речі: кавовий сервіз, світильники, підсвічники, панно. Робота із глиною вже сама по собі приносить велике задоволення. Хоча, у нас ці вироби ручної роботи не надто цінуються.

«Зробити щось таке, що ніхто не робить у цілому світі»… Власне, у неї це вже виходить. Проте досить самокритична молода майстриня вважає, що щоб називати себе художником, маєш зробити щонайменше три-чотири виставки своїх робіт, мати свій стиль, який люди впізнають, навіть не прочитавши прізвища автора роботи.

Хоч техніка вже існувала до моменту, коли вона вперше взяла до рук аерографа, залишається новою, де багато що треба відкривати. Можна поєднувати її з іншими, до того ще декорувати речі шляхами ліпнини, відтиску, нанесення фактур. Останні бувають різними: від штукатурки до декоративних об’ємів.

Відповідальність і складність роботи відкриваються ще на першому її етапі, коли зроблений ескіз має сподобатися замовнику. Тут взагалі не може бути помилок, адже фарба, що заливається в аерограф, змивається лише спеціальним розчином. Щось лягло не так – у більшості таких випадків потрібно змивати все до основи, дуже рідко «припасуєш» там квіточку. А так, хоч кричи у своїй голові. Коли неправильно заґрунтуєш – злізе, невдало поєднаєш фарби – «посваряться» між собою, захолодний чи затеплий відтінок лаку – потече. Проте сантиметр за сантиметром, полишаючи страх десь поза своїм світом, майстер створює шедевр.

«Свідому від несвідомої людини відрізняє те, що вона не йде на повідку своїх емоцій та розуму – вважає молода мисткиня. – Коли відчуваєш злість, не почнеш одразу мстити, а подумаєш, чому вона у тебе з’явилася. Хочеш зробити так, але не зробиш, бо знаєш, від твого вчинку якійсь людині буде боляче чи введеш її в оману».

Несправедливість існує для того, щоб люди, які можуть її припинити, набралися сміливості та мудрості зробити це. А коли комусь не вистачає знань чи навиків, йому треба допомогти. І можна просто робити справу, яку любиш, - ще й задля того, щоб вона давала тим, хто поблизу, світло. Прості закони життя молодої художниці.

А ще у кожному своєму дні знаходить місце подвигу, «як у барона Мюнхгаузена». Наталка розповіла і мені зовсім не веселу історію життя цього відомого персонажа. Коли він розлучався зі своєю дружиною, то та доводила суддям, що барон - ненормальний. От дивіться, – показувала жінка аркуш паперу, на якому був розписаний розпорядок дня чоловіка: «9.00 – 11.00 – подвиг»… На думку дівчини, це може бути подвиг над своєю свідомістю, емоціями, тілом, але нехай для нього залишається місце у житті кожної людини, яка шукає Світло.

P.S. Сьогодні в пані Наталії день народження, тож колектив Volyn Times щиро вітає її з черговою річницею спільного з нами перебування на цій прекрасній планеті талантів!