Між Правдою Слова і свистом Куль

Кулі цілилися в Його Серце, оминаючи решту чужої країни. Вони точно знали, що тільки в Серці живе Мама і Батьківщина. Кулі були афганськими, і у них був господар. І у Його Серці жила Мама і Батьківщина. Кулі летіли назустріч із обох сторін окопів, пересікаючись у просторі Клятви, Почуттів, Совісті і Слова, й творили фронт відчуження. Країни від країни, держави від держави, людини від людини, Мами від Мами, Тата від Тата.

Слово трималося голови, бо туди Кулі не цілилися. Воно знало Правду: солдат із кулею в серці – точно мертвий: і для Мами, і для Батьківщини, і для Бога. І він ніколи не стане Татом.

Бог не посилав солдата на війну, бо пильнував Слова. Солдат не знав сили Слова і мордувався сумнівами щодо його правдивості. Він давав клятву перед горлопанами від імені Батьківщини, в якої Бог стояв на сторожі Клятви. Імперський Бог! Його сила живила імперію. Але про це він мовчав – говорила Сила імперії.

Солдат вірив Мамі, Богові і Клятві. Але Слово теребило Його мозок словами про Любов. Тая причаїлася в Серці й грізно стугоніла думками про Дітей, котрих він післаний убити в утробі Їхньої Мами.

Солдат страждав, мовчав і не знаходив Правди в голові, тому адресував мовчання Серцеві. І не помилився.  

Я промовчу про Тебе. Краще згадаю про те, що Ти шукав звільнення від Кулі, котра блукала між ілюзією і буттям її, між Правдою і Дорогою до неї, вишукуючи траєкторію помсти поміж Серцем і Мамою.

Дорога швендяє світами, вправляючись у логіці. Логіка абсурду є одкровенням Духу. Коли Ти збагнув це, захотів сховати Правду в Мушлю слів та накрити мокрим осіннім Листочком із дерева пізнання Добра і Зла. Мушля служила Метафорою біля Трону Поезії, їй назначили місію - ловити почуття спраглих Любові, опікуючись болями Серця. І вона змирилася з Долею, влаштувавшись обабіч Шляху, що провадить у Нікуди.

Не читай моїх слів. Читай сльози і страждання мокрого Листочка. Думай, що з ними вийдеш із страждання. Моя Мушля буде поруч... Прийде Равлик і буде проситися переночувати.

А поки що пом’янемо Кулю, котра оминула Твоє Серце:

Спасибі Тобі, незбагненная Сило,
За те, що від Мами до Мами носила
Слова каяття!
Спасибі Тобі, Вчителице кульгава
За те, що оминула нас твоя слава
Й нема вороття!
***
Від Кулі до Кулі стелилася Доля.
Від Серця до Серця проносився Ніж...
Принесла зозуля звістку від Поля:
Збирайся, Поете, двері навстіж.
Ходила повагом Вкраїна Полями
Збирала у посаг Кулі й Серця.
Стояли Поети понад ланами,
А поміж ними – Куля, ось ця...

Прийшов Равлик проситися ночувати й наткнувся на мою Мушлю. Запитує:

- Де Той, хто пімав Кулю, що лучила Йому в Серце й перекував її на Слово Правди про Любов?

- Тихше, Равлику! Поет народжується всоте... Чуєш?

«... поміж лопаток горизонт бринить мов линва

прип’яв до серця ноту до-

сить...»

ЛабОРАторія Простору вітає Василя Слапчука з 50-річчям !