Рабанізм. Знищення луцьких підземель.

Земельна ділянка, що на вул. Драгоманова (зліва від будинку, де раніше був магазин «1000 дрібниць»), на території Державного історико-культурного заповідника в м. Луцьку, нині поросла бур’янами і потопає в будівельному і побутовому смітті. А колись, у сиву давнину, вона належала луцькому цеху шевців, її так і називали - «шевським ґрунтом». Розкинулися ці «ґрунти» поряд з дерев’яною церквою ХІІІ-XIV ст. Іоанна Хрестителя. Це був один із храмів (поряд із Покровським, Лазарівським та Якубським), які обрамляли кути Ринку. Існує гіпотеза про приналежність цього храму цеху шевців, адже поряд із ним розміщувався шевський район древнього Луцька. Забудовані ці ділянки були лише в XVI – XVII ст.. На їх місці виросли дерев’яні житлові будинки з крамними коморами, в яких виготовлялось і продавалось взуття. Проте часті пожежі, що переслідували дерев’яне місто, не пошкодували цей ремісничий куточок. В 1584 році ми вже не знаходимо інформації про храм Іоанна Хрестителя. В 1617 році, внаслідок татарського нападу, вогнем повністю знищена і реміснича забудова кварталу. На його місці залишилося лише згарище. Однак воно не довго пустувало. Знищені стихією площі згодом перейшли до більш заможних господарів, які на їх місці почали будівництво чотирьох мурованих будинків. На відміну від попередніх будівель їх вже не споруджували на денній поверхні. Підошви їх фундаментів були поставлені на материковий ґрунт викопаних в культурному шарі котлованів. Землю з них розпланували по всій прилягаючій вулиці, але ґрунт настільки підняв рівень денної поверхні, що глибина культурного шару сягнула аж 6 метрів. Два перші поверхи новобудов були підвальними – пивницями, інші - зводилися вже на поверхні. Будинки мали досить сучасне планування з багатокамерним членуванням. Зокрема, на першому поверсі будинку №12 були ізольовані кімнати, які мали коридорне планування, комори і сіни. Підлога в них була вимощена керамічною теракотовою плиткою. Обігрівали приміщення за допомогою грубок-печей.

Будинок №13 був удвічі менший за попередній і на плані виглядав майже квадратним. Його конфігурації сприяв церковний погост згорілого храму Івана Хрестителя з приходським цвинтарем, який заважав розширити його розбудову у двір. Забудова Ринкової вулиці (нинішня Драгоманова) була дуже щільною. Буд №13, 15, 17 були фактично зблокованими між собою. Навіть невеликий розрив між 12 і 13 у XVIIІ ст. був завбачливо заповнений вбудованими стінами. Зважаючи на це, 15 і 17 будинки мали видовжену дворову розбудову аж до Тильної та Позаринкової вулиці. 

Інтер’єри будинків не відрізнялись особливою уніфікацією. Фасади не трималися червоних ліній і виступали один щодо одного. Висота поверхів, форма і конструкція будинків – все було різним. Кожен був абсолютно осібним. Проте, незважаючи на всю свою архітектурну строкатість, і вони мали характерні свої особливості. Їх цікавою ознакою були дерев’яні підсіння вуличного фасаду, які підтримувалися стовпами, і дах яких був вкритий гонтою або черепицею. Таке, опоясування є характерним і для  дерев’яних церков Волині XVII – XVIIІ ст..

Постійні пожежі, що фатально переслідували в основному дерев’яне місто, спричинили його глибокий занепад. Навіть ця найбільш респектабельна вулиця воєводського Луцька, на якій за інвентарем 1789 р були 20 міських кам’яниць, виглядала дещо убого. Пожежа 1845 року, що вщент знищила 456 дерев’яних будинків і 44 кам’яниці, не оминула і вище згадувані кам’яниці. Вони зазнали руйнувань та подальших скромних безликих перебудов. На один метр зріс і культурний шар, що сягнув аж 7-ми метрів. 

Не пошкодувала квартал і 2 світова війна. Декілька будинків цієї вулиці було знищено бомбардуваннями і обстрілами. Це яскраво ілюструє малюнок В.Хілька, зроблений в 1954 році. На ньому видно лише 3 з 4-х означених будинків. На місці будинку на вул. Драгоманова №12 красується лише купа будівельного сміття…

На момент створення в 1985 році заповідника більша частина історичної забудови вулиці Ринкової була втрачена. Серед неї - і 13 будинок. Будинки 15 і 17, хоч і зазнали значних перебудов, проте впевнено стояли на старих підвалах-пивницях XVI ст., які використовували їх власники. Ця кам’яна забудова ще зберігала в собі історичний дух і певний відсоток древніх середньовічних мурів.

СІМ НЯНЬОК І …

На початку 90-х за поданням дирекції заповідника виконком Луцької міської ради прийняв рішення про виділення 20 земельних ділянок приватним підприємствам, щоб за певних умов за власні кошти вони відновили на них свої власні будинки, які б за своїми архітектурними ознаками максимально наближались до їх історичних попередників. 

Мале підприємство «Віктор» виявило бажання отримати під будівництво земельну ділянку на місці колишніх будинків № 12 і 13 на вулиці Карла Лібкнехта (нині Драгоманова). При цьому підприємство зобов’язувалося здійснити проектні і будівельні роботи протягом січня 1992 – серпня 1995 років, керуючись всіма вимогами ЗУ «Про охорону пам’ятників історії та культури», який діяв на той момент, і узгодити всі свої дії з історико-культурним заповідником м. Луцька.

Рішенням №606 Луцького міськвиконкому від 18.12.1991 року це прохання  МП «Віктор» було задоволено.

Підприємство своє слово дотримало. І впродовж 1992 року на ділянках, де існувала значна підземна забудова двохповерхових древніх підвалів XVI ст., що часто провалювались, заливались водою дощів і підземних комунікацій, засипались сміттям, почалася розчистка і реставрація. Поряд із залишками древніх підземель ще стояли житлові будинки 15, 17, що були занесені до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення. Під кінець літа підвали розчистили. Для збереження несучих конструкцій поверхні їхніх стін зверху було вкрито залізобетонними поясами. Щоб зберегти старовинні склепіння, їх було перекрито бетонними плитами і виконано ряд інших скріплювальних та гідроізоляційних робіт. 

Скориставшись повною безконтрольністю з боку дирекції заповідника, яка, до речі, розташувалася за тридцять метрів від місця робіт, і відсутністю будь-якого археологічного нагляду, власник самочинно вирішив розширити свої володіння. Щоб доповнити свій майбутній будинок на ділянці ще й дворовою добудовою, він спокійно почав несанкціоновані земляні роботи. Їх результатом стало знищення залишків північної половини храму Іоанна Хрестителя і частини цвинтаря на церковному погості, що розміщувались на глибині 5 метрів. Працівники заповідника спромоглися лише на те, щоб зафіксувати факт знищення і замалювати виявлені археологічні об’єкти. І все. Жодної реакції не відбулось. Ніхто ніякої відповідальності за вандалізм так і не поніс.

Чи то гукнулось знищення залишків храму і поховань, чи просто обставини, але наступний рік для підприємства виявився дуже скрутним і приніс значні фінансові труднощі і банкрутство. Роботи було зупинено. Древні підвали знову залишилися під нещадним свавіллям природних стихій. 

В 1995 році розпочате будівництво, будматеріали та проектна документація на відповідних умовах перейшла у власність іншій фірмі зі схожою назвою «Вікторія».

Проте новий власник не приніс бажаної “вікторії” історичній забудові. Робіт він так і не відновив… Навпаки, за розпорядженням її керівника, були зняті плити перекриття над склепінням підвалів будинку №13, в результаті чого вони згодом обвалилися. Протягом довгих восьми років без реагування з боку пам’яткоохоронних структур і дирекції заповідника також зазнавали втрат історичні підвали будинку №12.

 Фото клубу "Ентузіаст"

Лише 05.05.2003 року незавершене будівництво ВКФ «Вікторія» було придбане за 37 052 00 грн. підприємцем А.П.Корнієнком, згідно з договором купівлі-продажу незавершеного будівництва, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотокругу Ариванюк Н.А за реєстром №811. Проте і він нічогісінько не зробив, щоб зупинити руйнування залишків історичної забудови. Та й ніхто на цьому не наполягав... 

Щоб не морочитись із середньовічними підвалами, новий власник вирішив їх просто… засипати і створити тут парковку... 20.06.2003 року А. Корнієнко отримав рішення ЛМР №9/918, згідно якого йому було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки на вул. Драгоманова, 15 за рахунок земель ВКФ «Вікторія». І все це незважаючи на те, що право на користування земельною ділянкою ВКФ «Вікторія» було припинено рішенням Луцької міської ради № 12/293 лише через чотири місяці - 14.10.2003 року. Але це грубе порушення закону так ніхто і не помітив.

Однак, задумам А.Корнієнка не вдалося здійснитись. А тому 25.10.2005 року майно незавершеного будівництва було знову перепродане. Власником його стала звичайна громадянка Павлюк Марія Петрівна. Дуже цікавий п.5.3 цього Договору купівлі-продажу: виявляється, що «право користування земельною ділянкою, на якій розміщене вищезазначене незавершене будівництво, переходить до Покупця, у відповідності до вимог ст..120 Земельного Кодексу України». Хоча ця земельна ділянка А.Корнієнку ніколи не належала…

Дивні речі з цією ділянкою відбувались ще довго. Хоча право ВКФ «Вікторія» на земельну ділянку було припинено, земельний відділ і юристи виконкому пізніше вперто — двічі - виносили проекти про її надання громадянці Павлюк М.П. за рахунок земель ВКФ «Вікторія». Причому, один проект №7.18 вносився ще за А.Кривицького, а другий - №14 - вже при каденції Б.Шиби…

Сьогодні орендарем цих земельних ділянок є відоме вам з попередніх наших матеріалів ТзОВ «Луцькміськбуд», керує яким колишній БЮТівський депутат з прізвищем, як у вище зазначеної громадянки, - Павлюк, щоправда Тихін. Саме цей представник партії «Батьківщина», який «прославився» хіба що своїми постійно палаючими дорогими авто та бізнесовими апетитами на історичні землі, безцеремонно тулить свого багатоповерхового монстра в ще одне історичне місце на вул. Кафедральній, 13. Завдяки депутатському значку і «даху» БЮТу він, нареші, після багатьох років відмов, вирвав собі під багатоповерхове будівництво дві історичні ділянки на вул. Драгоманова, 15 і Кафедральній, 13, - та ще й в самому центрі «старого міста» …

ЗНИЩЕННЯ

Сьогодні ви вже не побачите навіть згадки про будь-яку забудову на цих ділянках на вулиці Драгоманова (Ринковій). Немає більше історичних будинків №/№12, 13, 15 і 17. Вони зникли назавжди. Немає і залишків понівечених середньовічних підвалів, які, змішані з будівельним сміттям, сконали під шаром ґрунту, порослого бур’янами…

Довгий час, завдяки повній байдужості і безконтрольності директора луцького заповідника Т. Рабана та повному ігноруванню ним своїх посадових обов’язків, спокійно набували аварійного стану розташовані поряд з підземною забудовою пам'ятки: «Житловий будинок з підвалами (мур.) 16-19 ст.» - охоронний №31-мз на вулиці Драгоманова, 15, і  «Житловий будинок з підвалами (мур.) 16-19 ст.» - охоронний №32-мз, на вулиці. Драгоманова, 17. Ці об’єкти культурної спадщини ще берегли в собі фрагменти древніх мурів і теж мали двоярусні середньовічні підвали. Зберегли вони і досить цікаве й цінне внутрішнє планування та навіть автентичний історичний кахель грубок-печей. Проте, це нікого не хвилювало. Директор був зайнятий власним бізнесом. Без жодної сплати податків незаконно працювала його приватна кузня (є свідчення), з усім розмахом відбувалася торгівля в «підпільному» барі, що сховався в підвалі адміністративної будівлі заповідника.

Пам’ятка національного значення 1624 року монастир Бригіток тріщала від станків директорської пилорами, оформленої на його сестру…

Довівши історичні будинки “до ручки”, їх жителів просто відселили нібито з благим наміром провести реставрацію. Проте ремонтом ЖЕК №1 і дирекція заповідника і не мали наміру займатись. Як ніхто і не планував виробляти документацію на реставраційні роботи. Історичні пам’ятки, що мали свої номери і були, як і багато інших, під охороною держави, стали просто більмом в оці, заважаючи розширенню чергової земельної ділянки, яка була поруч і на яку поклали око вже нові господарі.

При повному потуранні дирекції заповідника, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 24.06.1999 року №290, пам’ятку на  вулиці Драгоманова, 17 з балансовою вартістю 36922 грн., без жодних дозволів і погоджень, було банально приречено на скандальне знесення і списання як простий ветхий мотлох, всупереч всім вимогам чинного законодавства, не забувши цинічно зауважити при цьому, що «Матеріали від розборки оприбуткувати і використати на поточний ремонт житлового фонду». Разом з нею була вандально знищена і пам’ятка на Драгоманова, 15.

Насмішкою над всіма нами виглядає спокійне офіційне твердження колишнього заступника директора заповідника пана П.Троневича, який повинен був, згідно зі своїми обов’язками, охороняти доручену йому волинянами і державою культурну спадщину, про те, що «в скорому часі місцеві жителі розібрали будинки на будматеріали». І це при тому, що жодних звернень від заповідника в орган охорони культурної спадщини, функцію яких тоді ніс Волинський краєзнавчий музей, чи в правоохоронні органи, щодо знищення пам’ятки, так і не надходило.

Фото клубу "Ентузіаст"

Вперше про «зникнення» пам’ятки, що охороняється законом і державою, правоохоронці дізналися лише з нашого звернення кілька років тому. Проте, за знищення пам'яток так досі ніхто і не відповів.

Наші чиновники вперто не бачили пропажі пам’яток, які перебували під їх охороною. Про це свідчить хоча б ось цей  «Акт обстеження» від 05.04.2005 року земельної ділянки площею 1500 м.кв. відділом охорони культурної спадщини ВОДА, за підписом головного спеціаліста відділу з питань охорони культурної спадщини П. Ходаня. В ньому чиновник адміністрації спокійно стверджує: «Ділянка вільна від забудови. Територія використовується як тимчасова рекреаційна зона. До даної ділянки безпосередньо прилягає будинок по вул. Драгоманова, 19, що є пам’яткою містобудування і архітектури місцевого значення». Знесених будинків-пам’яток №15 і №17 та понівечених залишків історичних будинків №11, 13 він впритул не побачив, цинічно оцінивши варварство як рекреацію...

Не побачили чиновники цього ж відділу на чолі зі своїм патроном В.Вороном і фактичного знищення ще однієї пам’ятки, що стоїть на підвалах XVI ст. - згадуваного будинку №19, що теж мав би охоронятися законом… Завдяки цим чиновникам і директору заповідника Т. Рабану за десять метрів від адміністрації заповідника, під її вікнами, ще одна пам’ятка фактично була знищена. Відбулось її повне, безкарне і незаконне перепланування. Так ще один об’єкт історичного ареалу назавжди і повністю втратив свій автентичний вигляд й історичну цінність, перетворившись з одноповерхової пам’ятки в типовий двохповерховий довгобуд. Та всім до цього байдуже…

Остаточне знищення історичної забудови XVI ст. було завершено в другій половині 2002 року, коли луцька влада на чолі з нинішнім радником нинішнього мера М.Романюка А. Кривицьким почала активно наводити благоустрій території Старого міста. Зважаючи на запланований на 2003 рік всеукраїнський семінар з благоустрою для мерів міст України, почали з реконструкції вул. Братковського. Ремонтні роботи велись без жодних погоджень з органами охорони культурної спадщини. Жодної затвердженої, як того вимагає закон, документації просто не було. Пам’ятки, які були на цій вулиці, примітивно осучаснили на свій смак, фактично знищивши історичні обриси древньої вулички. Але цього ніхто і не помітив. Директор заповідника Т.Рабан сам керував цим процесом. Ковані вироби виготовлялися тут же на його нелегальній кузні…

Фото: О.Максимова

Торкнувся «благоустрій» і ділянок з підземною забудовою вул. Драгоманова, де ще були частково збережені підвали та залишки руїн нещодавно незаконно знищених пам’яток. Щоб прикрити ці історичні рани і в авральному темпі завершити благоустрій території, влітку 2003 року було вирішено на цих ділянках влаштувати приватну стоянку автомобілів.

За погодженням проекту новий власник незавершеного будівництва, про якого згадувалося раніше, підприємець А.П. Корнієнко, звернувся до сектору археології відділу охорони пам'яток історії та культури Волинського краєзнавчого музею. У висновку краєзнавчого музею від 19.06.2003 року вих. №613/1-4, підписаному директором музею А.Силюком і завідувачем сектору Ю.М.Мазуриком, йому було визначено: «Провести консервацію залишків фундаментів, яка забезпечить їх збереженість».

І цю «консервацію» підземної забудови XVI ст. дійсно провели… Та ще й під «пильним керівництвом» Т.Рабана. Ось як її в «Історико-містобудівному обґрунтуванні Житлового комплексу м. Луцьк вул. Драгоманова, 15 (розроблене Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Дніпромісто». Волинська філія)» офіційно описує головний спеціаліст з питань реконструкції історичної забудови управління архітектури ВОДА і колишній заступник директора заповідника  П.О.Троневич, що був її мовчазним свідком: «Руїни будинків №15 і №17 знесли екскаватором, плити консервації підвалів зняли, склепіння підвалів на всіх ділянках зруйнували таким же методом, і всі підвали засипали будівельним сміттям.» «Отже намагання відновити на цій ділянці втрачену забудову виявились безрезультатними, а посилення впливу міських комунальних служб, на догоду яким проводився даний благоустрій, призвели ще й до даних втрат.» !!!

Чиї намагання, пане П.Троневич? Тих, хто погоджував цей вандалізм, чи вас - як чиновника, який допускав і допускає його всі ці роки?

Відповідь на те, хто ж все таки є прямим виконавцем знищення залишків історичної забудови XVI ст., знаходимо в Позовній заяві Корнієнка А.П. до Луцької міської ради від 25.03.2004 року, де він прямо стверджує, що саме він: «Провів консервацію залишків фундаментів, забезпечив їх збереження. Забезпечив належний санітарний стан».

Про те, що це варварство проводилося за участю і під патронатом Т.Рабана, без офіційних узгоджень з владою міста і без будь-якої документації і дозволів, підтвердила і колишня начальник управління УЖКГ Т.М.Семенюк. В своїй відповіді на депутатський запит від 17.06.04 №44-1/9 вона зазначила: «Вказаний будинок знесений. Інформації про роботи, які за даною адресою проводив підприємець Корнієнко, в управлінні немає. …всі роботи там проводяться за погодженням із вказаним заповідником».

Цікавий той факт, що на момент погодження сектору археології відділу охорони пам'яток історії та культури Волинського краєзнавчого музею, підземелля… вже були знищені. Про те, що жодних офіційних погоджень т.зв. «консервації» не було, а наші чиновники, як завжди, просто займались свавіллям, свідчить і витяг з протоколу №24 від 05.06.2003 року засідання постійної комісії з питань архітектури, будівництва та земельних відносин Луцької міської Ради, який зазначає: «що на даній ділянці підприємливі громадяни знищили історичні цінності XVI століття, а саме зруйнували та загорнули будівельним сміттям підземну забудову, яка є унікальною…»

Саме на цьому засіданні луцькими депутатами було  рекомендовано міському голові «розглянути питання про неефективність організації роботи керівництва історико-культурного заповідника «Старе місто»…і дати пояснення про причини руйнування об’єкту підземної забудови на вул. Драгоманова, 15», а сесії міської ради дозволити розробку скверу для відпочинку громадян на земельній ділянці, що знаходиться по вул. Драгоманова, 15». Однак, паном А. Кривицьким, як і його послідовниками, всі вимоги було просто проігноровано.

То хто їх мав виконувати? Може пан А.Силюк, який очолює Волинський краєзнавчий музей і який тоді офіційно виконував функцію органу культурної спадщини і давав свої висновки щодо унікальних луцьких підземель, коли їх вже було знищено?… Чи пан В.Ворон, який вже багато років очолює відділ охорони культурної спадщини Волинської ОДА, і за цей час жодного разу не спромігся підняти це питання…? Чи може Т.Рабан мав на себе до прокуратури подати? Ті, хто повинен був би захищати культурну спадщину, нині спокійно і безкарно, мов спостерігачі, лише констатують власну бездіяльність, на кшталт  головного спеціаліста з питань реконструкції історичної забудови управління архітектури ВОДА П. Троневича, який під час знищення  історичної забудови вул. Драгоманова був заступником Т.Рабана. Ось його цитата: «Тому нещодавня їх втрата вже в теперішній час може  бути докором, як дирекції заповідника, так і міській владі». Докором кому? Собі? І все… Начальник Управління культури та туризму ВОДА В.Лисюк, який багато років спокійно спостерігає за знищенням ввіреного під його опіку заповідника, теж впритул не бачив очевидних фактів знищення його історичної забудови, при повній відсутності жодних дозвільних документів… Чого лише варта його тогочасна позиція, висловлена у відповіді на публікацію в газеті «Волинські губернські відомості», за фактом варварського знищення підземель. На його думку: «…відкриті тривалий час підвали під впливом атмосферних явищ знищуються набагато швидше, ніж будь-яким чином закриті (звичайно, найоптимальнішим є варіант засипки склепінь морським піском).» Якщо чиновник такого рівня демонструє таку «компетентність», то що вже говорити про його підопічних виконавців! Ось вам і позиція…

Прокуратура, за нашими поданнями, повністю підтвердила всі вищенаведені факти, проте досі жодної реальної відповідальності ніхто так і не поніс. Всі ключові особи цього маленького епізоду знищення національного спадку українців і досі сидять в своїх протертих від бездіяльності кріслах, безкарно продовжуючи порушувати закон і заробляти кошти від «правильних» погоджень. Про фаховість тут взагалі говорити не доводиться. Бездарність і байдужість породжує варварство…

На місці знищеної, а за словами Т.Рабана і В.Лисюка, «законсервованої» історичної підземної забудови XVI ст., відоме вже нам ТзОВ «Луцькмістобуд» БЮТівця Т.Павлюка, про яке ми писали в попередньому матеріалі «Луцьке «Пекло». Знищення», планує втулити під самісінькі тротуари ще одну багатоповерхівку, на кшталт тої, що запланована на вул. Кафедральна, 13. І знову, всупереч Земельному Кодексу України, наші горе-чиновники кваліфікували ділянку на «особливо-цінних землях історичного значення» як «землі житлової та громадської забудови» і, безцеремонно порушуючи будівельні норми і законодавство, вчергове прирекли її під безжальний ківш екскаватора чергової «блатної» забудови.

І це при тому, що на ній і досі числяться внесені до Державного реєстру дві пам'ятки на Драгоманова, 15 і 17, і під землею залишаються унікальні древні підвали... Начхати чиновникам ВОДА і міським ділкам разом з Т.Рабаном, що ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» чітко зазначає: «юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону». Платити і відбудовувати ніхто не збирається…

А відбудовувати тут є що. Одним із засновників луцького заповідника Р.Метельницьким була розроблена пропозиція про відбудову на цьому місці древнього тризрубного храму Іоанна Хрестителя з дзвіницею, який історично існував на ньому на зламі ХІІІ-XIV століть.

Існуючі дослідження дають уяву про храм, його дзвіницю та 19 різночасових поховань. Судячи з вимірів залишків фундаментів, виявлених в котловані, проект храму був типовим для цієї епохи, а, отже, дозволяє з великою ймовірністю його реконструювати. Археолог Святослав Терський, який досліджував його, впевнено стверджує, що «цінність виявлених споруд для історії української культури полягає в тому, що сьогодні це єдині з відомих пам'яток дерев'яної храмової архітектури XIV ст., які поєднують в добре вивчене в натурі храмове будівництво XVI -  XVIІ ст. з пам’ятками XIІ- XIІІ ст., дослідженими археологічно. Виявлений розкопками 1992 -1993 р.р. тризрубний храм є найдавніший із збережених, принаймні, на рівні нижніх вінець, споруд цього типу». 

Дерев’яних храмів, які колись споруджувалися на кошти громади із застосуванням найпередовіших будівельних технологій і прикрашали древній центр Луцька, нині не залишилося жодного. Тому відбудова храму Іоанна Хрестителя, замість «блатної» багатоповерхівки, могла б суттєво прикрасити «старе місто», відродити в ньому дух і образ ще однієї втраченої епохи, повернути нарешті суть поняття «заповідник» на ці багатостраждальні історичні терени.

Сьогодні, завдяки наполегливим старанням влади і бездарних гендлярів, на наших очах остаточно зникають залишки образу старого Луцька. Щезає його тисячолітня історія... Тож замість того, щоб PRитись на темі чергового пустопорожнього гранту про туризм, луцькій владі слід нарешті почути фахівців і добряче подумати, як зберегти історичне середовище, яке може створити достойні передумови для його розвитку. Невже черговий багатоповерховий монстр, «коліном утулений» Рабаном і К в історичне серце древнього Лучеська, сприятеме популяризації колишньої столиці Литовського князівства?…

Рабанізм, як паразитичний різновид пихатого провінційного куркульства, що посилилось в головах наших чинуш, слід терміново лікувати. І без хірургії тут не обійтися. Час думати і діяти, громадо! Інакше ці манкурти остаточно знищать нашу історію і нас з вами як націю…