Луцьке «Пекло». Історія.

Цей маленький історичний клаптик землі розміщений перед колишніми В’їзними воротами Окольного замку древнього Лучеська на перехресті двох головних вулиць «старого міста». Одна з них носила назву Ринкова (нині Драгоманова). Перпендикулярно до неї, зі сходу на захід, примкнула рівна їй за значимістю вулиця Замкова, що вела до воріт обох замків міста і завершувалася кінним ринком на вул. Караїмській. В люстрації 1789 р. вона вже називалася Поперечною, а в інвентарній книзі 1895 року, -  як і нині, вже значиться як Кафедральна. Перші відомості про забудову цієї ділянки ми знаходимо ще в інвентарях Луцького замку і староства 1598, 1680 і 1618 рр. Древні документи стверджують про те, що історично на ній стояли «Лавки каменніе». Проте лише план 1862 року більш-менш чітко виділяє ці кам’яниці. Найточнішу інформацію про цю ділянку подає «Інвентарний опис» 1618 року, що стверджує, що раніше тут була порожня площа, яка виникла внаслідок пожежі, які тоді були справжньою пошестю для древнього Лучеська. Згодом на її місці було збудовано три садиби: римаря, цирульника і конвоїра. Далі ця ділянка вже була у власності місцевого шляхтича Андрія Марцинковського. Про існування тут двох кам’яних будинків громадського призначення засвідчують Люстрації 1789 року і план 1795 року. Причому плани Луцька 1795р. і 1807 року стверджують, що в західній частині цієї ділянки існувала кам’яна забудова, а в східній – дерев’яна. Кам’яна забудова, згідно з описом міста 1789 р., складалася з двох кам’яниць, які позначалися на планах як «лави каменніе». Одна з них належала руській капітулі, а друга мала дуже оригінальну назву «Пекло». Перша з них — прямокутної форми - займала північно-західну частину ділянки. Примикаюча до неї друга кам’яниця займала весь південно-західний кут. Вона була в кілька разів більшою і мала форму розрізаної по осі трапеції. Іконографія того часу подає нам лише окремі фрагменти фасаду кам’яниці. 

Детальну інформацію про розміри і контури будинків на цій ділянці можемо почерпнути лише з планів ХХ століття. На плані 1940 р. вже добре видно, що перша кам’яниця, яка тоді належала Лейбу Шульману, за цей час, очевидно, була добудована з північного боку і  зімкнулася з будинком №21 на нинішній вулиці Драгоманова. Друга кам’яниця, що примкнула до 15 будинку і належала Рухлі Ахельрубу, включала пізніше збудований будинок  №13 на вул. Кафедральній, який був знищений пожежею в 90-х роках ХХ ст.. Вся ж забудова була фактично втрачена в роки 2-ї світової війни…

В липні-серпні 1997 року на цій зарослій бур’янами і засипаній будівельним сміттям ділянці почала свою роботу архітектурно-археологічна експедиція Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, керівником якої був професор М.Кучінко. Місце, де була ЛЕП, сушка білизни, грядки, дерева,… зусиллями студентів розчистили від сміття. Почались археологічні розкопки, які здійснювалися пошарово, обережно знімаючи ґрунт по 20 см.

Розкопки виявили залишки підземної забудови історичних кам’яниць. Довжина їх стін сягала 14 метрів, ширина - 7 метрів. Товщина вражала - аж 85 см. Було підтверджено історичне розміщення кутового будинку на розі Кафедральної і Драгоманова. Судячи з зовнішніх стін, довжина його сягала 18 м., ширина - 10 м.. Обидва сусідні будинки мали спільну стіну зробленої з брущатої цегли пальчатки, скріпленої піщано-вапняним розчином. Товщина стін сягала 90 см. Все свідчило, що їх могли збудувати орієнтовно в кінці ХVI-XVII століття. Хоча стіни були зруйновані, але їх контури давали чітку уяву про будинок.

На глибині майже 1 метра археологам відкрилися склепіння древніх цегляних підвалів. Розкопки порадували і знахідками. Було знайдено пічні кахлі з рослинним орнаментом, вкриті зеленою поливою, залізні скоби, замки, підкови… Цікавими знахідками стали монети: два німецькі соліди й один срібний грош польського короля Яна Казиміра другої половини XVII ст., а також мідні 2 копійки 1796 року російського імператора Павла І. Знайдено також курильні люльки  XVII ст., дві бойові залізні сокири та зламані побутові речі того часу. Всі ці знахідки підтвередили, що будинки функціонували в XVII - XVIIІ ст. і в наступні часи.

З 5 по 25 квітня 1998 року працівниками заповідника під керівництвом П.Троневича, який очолював тоді науково-дослідний відділ ДІКЗ м. Луцька, було закладено археологічний шурф - і після двох днів провітрювання група спеціалістів знову спустилась у підвали давньої забудови. Їх «Звіт про архітектурно-археологічні дослідження на ділянці відновлювальної історичної забудови по вул.. Кафедральній, 11/13» фактично слово в слово повторює висновки археологічного дослідження експедиції професора М.Кучінка. 

Після завершення археологічних досліджень ділянка під самими вікнами директора заповідника аж до 2003 року, всупереч основним принципам археології, стояла відкрита, піддаючись безжальному руйнуванню стихії. Ніхто навіть пальцем не ворухнув, щоб її законсервувати. Історичні підвали XVI ст. всупереч закону так і не були занесені до державного реєстру як нововиявлені пам'ятки. А вони протягом багатьох років гучно волали своїми кам’яними ротами про своє спасіння. Особливо коли з молотом і зубилом в руках їх розбирали місцеві вандали з байдужого мовчазного «благословення»  дирекції заповідника.

«КАФЕДРАЛЬНІ БЕНДЕРИ»

Єдиний будинок, що залишився на цій ділянці аж до 2003 року, - будинок № 15 на вул. Кафедральній.

Проте і його спіткала сумна доля сусідів. Він був по-варварськи незаконно зруйнований в 2003 році за вказівкою і наполяганням директора заповідника Т.Рабана. І як не намагався цей сучасний вандал одягнути німб святості, видаючи варварство за благородне спасіння старенької бабусі, якій після руйнування надали квартиру, шила в мішку не втаїш. Історики і краєзнавці були шоковані цим ганебним проявом війни з луцькою історією. Проте директор цим не переймався, бо добре знав, що робив - і не приховував своїх намірів. «Знесення будиночка, на думку директора, зробило ділянку більш привабливою для інвесторів» - так цинічно звучать висновки комісії ВОДА, надані на депутатський запит щодо порушень дирекцією заповідника ЗУ «Про охорону культурної спадщини».

А чого варта земельна ділянка в хорошому місці в наш час  - та ще й в „старому місті” -  і як можна «підзаробити» на «співпраці із забудовником», пояснювати не доводиться... І «спільне бачення» з однією місцевою фірмочкою перспектив «відновлення втраченої забудови» і питання «вигідних домовленостей» з'явилися самі собою. Лише будинок на розі Кафедральної, мов більмо в оці, заважав розгорнутися підприємливій оборудці.

Фото О. Виноградова

Адже добре відомо: чим більша ділянка, тим вона дорожча... Скориставшись сверблячкою міської влади навести порядок в історичній частині міста до всеукраїнського семінару з благоустрою, що проводився в Луцьку для мерів міст, Т.Рабан тихенько ініціював його знищення. Рішення Виконкому ЛМР про знесення і списання з балансу цього будиночка з балансовою вартістю 13 тис. 231грн. не забарилося.

Назвавши ветхим будиночок з півметровими стінами та підземною частиною, над знесенням якого довелося добряче попріти робітникам, його, без жодних погоджень з органами охорони культурної спадщини, безжально знесли. Ось так «старе місто» навіки втратило ще один історичний будинок, який став розмінною монетою чергової «рабанівської» оборудки.

Фото О. Виноградова

Так за власні кошти луцької громади було забезпечено черговий гендель новоспечених „бендерів”. Виграли від цього лише Рабан і К та бабця з внуком, яка отримала квартиру, щоправда, за рахунок міського бюджету Ось така сумна історія „ветхого” будинку з півметровими міцними стінами, для реконструкції якого не знайшли інвестора. Та його і не шукали. І ні справедливе обурення громадян, ні буква закону не зупинили засліплених золотим тільцем. А хто ж їх зупинить? Міська прокуратура, яка за нашим поданням провела перевірку цього факту, підтвердила повну незаконність дій Т.Рабана, проте і досі до відповідальності його не притягнула …

P.S. Безжальний гендель історичним клаптиком "старого міста" знайшов своє продовження вже в сучасних подіях. Про трагічну долю історичної забудови вул. Кафедральної і сучасні пристрасті навколо неї, читайте в продовженні цього матеріалу - Луцьке «Пекло». Знищення.