«Жебрак» - багач, або пограбування по-луцьки.

Історія - це не лише «сухі» дати, які ми з примусу вчили на уроках у школі. Вона може бути досить динамічною і захопливою, навіть із елементами детективу, в який з пристрастю поринаєш – попри те, що минули десятки і сотні років. Один із таких випадків, згадку про який знайшов у старій польській газеті і поліційних матеріалах того часу, хочу вам переповісти. Трапилося це в Луцьку, на початку 30-х років минулого століття.

У 1931 році луцька поліція ліквідувала добре організовану банду злочинців, яка скоювала у місті грабежі й крадіжки. Очолював ватагу, створену ще 1930 року, знаний довоєнний злочинець Бенціон Баньковський. Загалом він був професійним водієм. Але це ремесло не давало такого зиску, як грабунок. Саме за злочинну діяльність Бенціона ще у 1913-му оголосила у розшук попередня російська влада краю. Втім, він виявився метикуватішим за російських жандармів і втік до Бразилії. Як склалась доля цього опришка за океаном, достеменно не відомо. Повернувшись через 10 років у рідні терени, Баньковський одразу організував у Луцьку бандитську ватагу. Компанія підібралася досить строката. До неї увійшли: власник фризерні на вул. Пілсудького, 65 Пейсах Ґрюншпан, вантажник Мошек Старіков і 18-річний учень фризера Броніслав Сілецький. Свої наради вони проводили у закладі Ґрюншпана, де й розробляли плани майбутніх крадіжок та розбоїв. Луцьк зажив неспокійним життям. Зусилля поліції не давали результатів. Вона тривалий час не могла вийти на слід злочинців.

Учень фризера Броніслав Сілецький і шофер Бенціон Баньковський

 Вантажник Мошек Старіков і фризер Пейсах Ґрюншпан 

Однією з жертв зухвалої банди став лікар Ранц. Він був дещо дивним – маючи звання доктора медицини і приватну лікарську практику, від якої отримував гідний дохід, вперто видавав себе за бідняка. Цей представник місцевої інтелігенції, будучи чоловіком не молодим, жив зі своєю дружиною відособлено від громади, уникаючи будь-яких контактів. За своє життя він відклав пристойну суму готівкою, яку, про всяк випадок, побоюючись інфляції, зберігав у золотих рублях. Гроші ховав у своїй хатині в звичайному куфрі (чемодані), не довіряючи ощадним касам і не дослухаючись до застережень газетярів, які наполегливо наголошували на тому, якої шкоди завдають «грошові панчохи» національній валюті і державній господарці. Свої рублики повинні бути ближче до тіла… Тож, як буває у класичному жанрі, темними вечорами, щільно замкнувши віконниці, розкладав доктор Ранц золоті монети на старому столі і разом з дружиною тішився звабливим блиском і дзвоном шляхетного металу у світлі гасової лампи.

Подружжя Ранців 

Але старі віконниці виявилися не надійними вартовими секретів сивочолого подружжя.  Сілецький, який був вправним навідником у банді, одного вечора угледів, як Ранци після ритуального споглядання золота перераховували його, складаючи в мішечки і замикаючи в куфрі. Тож 24 квітня 1931р. ватага проникла до помешкання доктора і, скориставшись відсутністю господарів, викрала 4 тисячі золотих рублів. А оскільки в середовищі луцької жидівської інтелігенції подружня пара вважалася відносно бідною - нею опікувалися, запрошуючи на обіди, надаючи під різними приводами допомогу, - то 80-літній доктор Ранц з дружиною не повідомили поліцію про цей інцидент. Для них, очевидно, було важливіше зберегти вигідне публічне становище і не виказати себе поголосом про значні матеріальні втрати через крадіжку. Щоправда, після неприємного випадку доктор Ранц замовив внутрішні віконниці і вже ніколи у вечірню пору не виходив із помешкання.

Саме відсутність природної реакції на крадіжку дали підстави банді підозрювати лікаря у тому, що він має ще якусь готівку. Тож вони підготувалися до повторного нападу. Ранци жили в центрі міста на вул. Пілсудського, по сусідству з будинком, де містився клуб трудової інтелігенції. Оскільки в клубі зазвичай було людно, будь-який галас під час розбійного нападу міг би привернути увагу. Але розбійники діяли дуже по-американськи. Приблизно о 8-ій вечора 8 вересня Баньковський, Сілецький, Ґрюншпан і Старіков, загримувавшись у фризерні, з масками на очах та револьверами в руках, здійснили повторний зухвалий напад на помешкання Ранців. Один із «нальотчиків» подзвонив у двері і на запитання господаря: «Хто там?» відповів: «Хворий»… Не передчуваючи нічого лихого, Ранц, відчинив. У цей же момент вся банда увірвалася всередину. Поваливши бідолашного доктора на землю, вони почали його душити. Старий благав не вбивати. Щоб врятувати своє життя, він добровільно віддав решту захованої готівки - 3 тисячі золотих рублів, 800 польських злотих та дві оригінальні запальнички для папірос. Вчергове отримавши пристойний куш, бандити все-таки пошкодували старих, благородно залишивши їм 500 рублів на життя. Самих же Ранців Сілецький замкнув у хаті і разом з іншими розбійниками повернувся до фризерні ділити здобуті трофеї. Залишившись без нажитих протягом багатьох років статків, подружжя цього разу змушене було сповістити поліції про напад. Про розбій, здійснений в середмісті вечірньої пори, миттєво почав говорити весь Луцьк.

Подружжя Ранців перед своїм помешканням на вул. Пілсудського 

Поліція енергійно розпочала розслідування цього резонансного випадку. Незважаючи на несподівані труднощі, на які наштовхнулося слідство, через певний час все-таки вдалося натрапити на потрібну ниточку. У поле зору правоохоронців потрапив завжди елегантно вбраний Сілецький, який, будучи лише учнем фризера, часто виїжджав на відпочинок до Варшави, де провадив розгульне життя і мав близькі стосунки з кіноактрисою Л.В., а також із панянкою З.С. із Кракова – останній навіть висилав гроші з Луцька. Цей кавалер, який подавав себе у Варшаві за земського представника з Волині, мріяв навіть знятися у фільмі. За ним почали стежити і згодом з’ясували, що у фризерні Ґрюншпана у вечірні години збирається вся банда. Через кілька днів поліція здійснила обшук у Сілецького, під час якого знайшла запальнички, вкрадені у Ранца. Докази були беззаперечні - тому Сілецький зізнався слідству у розбійному нападі під проводом Баньковського на помешкання Ранців. Усіх чотирьох членів ватаги заарештували. Вони визнали свою провину. Але гроші, вкрадені у Ранца, на той час уже встигли витратити, що аж ніяк не втішило старого лікаря.

Лігво банди Баньковського - фризерня на вул.Пілсудського, 65 

Ось так і завершилася ця детективна історія про луцького Корейко 30-х років.