Місто «бАндерів» або «фестивальний патріотизм»

Співзвучність слів «бандер» і «Бандера» й не розуміння величезної різниці між ними таки зіграло злий жарт над любителями сучасного «фестивального патріотизму». В 2007 році у Луцьку з’явився комерційний розважальний проект, що взяв назву «Бандерштат». Спершу його присвятили 65-ій річниці утворення Української Повстанської Армії, а в 2009 році - 100-й річниці з дня народження С. Бандери.

Назва «Бандерштат» з’явилась і набула популярності після виходу в світ пісні «Ми — хлопці з Бандерштадту» відомого українського гурту «Брати Гадюкіни» (альбом 1991 року). В 2011-му вона стала культовою і була переспівана гуртом «Кому Вниз» як частина триб'ют-альбому «Я вернувся домів» концерту пам'яті Сергія Кузьмінського.

Назвавши «Бандерштат» «фестивалем українського духу», організатори навіть не вникали в етимологію його назви. «Красіво» і все. А вона, виявляється, таки далека від створеного ними для молоді стереотипу, що затято пропагується вже стільки років.

Якщо проаналізувати зміст пісні «Ми — хлопці з Бандерштадту», яка й стала поштовхом до появи цього неологізму, вона абсолютно далека від всіх існуючих «патріотичних витребеньок». Пісня – своєрідний сучасний гімн давньому руху львівських «батярів», або т.зв. «солодких вар’ятунців», які абсолютно не переймалися питаннями націотворення й політики. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має «дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу».

Це була самобутня міська субкультура довоєнного Львова, яка базувалася на середовищі хуліганів, гульвіс і дрібних злодіїв. Як писав про них відомий футболіст 30-х Скоцень: «Був це елемент, що протягом цілого свого життя жив в колізії з правом і поліцією». Мали «батяри» і свій “балак” — жаргон. Була це суміш української, польської, німецької та єврейської мов. Тобто, тих, якими спілкувалися у Львові. Не бракувало і вкраплень з угорської, англійської й навіть латини. Можливо саме з цих запозичень і склалося слово «бандер», яке відоме нам дещо з іншого жаргону, що дійшов до нас в т.зв. «фені». Саме в її сучасних словниках ми його і знаходимо. «Бандер» - людина, що утримує притон розпусти. Є і жіноча форма «бандерша». Є ще тут і термін «Бандир». Він означає учасника банди, озброєного грабіжника. Тож поєднання двох слів «банде(и)р» і «місто», що німецькою звучить як «Stadt», явно не стосуються генези української національної ідеї. Тут все чітко і зрозуміло: "Бандити, хулігани. З тої голоти людей не буде"… Хіба що хтось бачить в цьому якусь конспірологічну ідею розвитку міста організатора… Проте публічно це досі так ніхто і не озвучив. Якщо ж фестиваль мав би за ціль вкласти в основу ім’я Бандери, то і назва грамотно повинна була б звучати як «Бандераштат - місто Бандери». А так, маємо щось доволі неоднозначне і гротескне. Чи так задумано?

І ще маленький історичний нюанс. Волинь у часи минулої війни стала ареною ганебної братовбивчої війни за політичну диктаторську партійну монополію ОУН. Саме ОУН Бандери фізично знищувала тут тих українців-патріотів, хто стояв в основі створення легендарної УПА і «Поліської січі». Саме їх могили досі не мають хрестів і саме їх неупокоєний дух просить нащадків обережніше ставитись до вкрай непростої історії свого краю. І не тільки танцювати в дні жалоби, вбачаючи в цьому акт патріотизму і культури, а й читати, читати, читати… Не політичні агітки, а історичні архіви, об’єктивну історію та словники. Можливо тоді і фестиваль «бандерів» колись таки стане фестивалем проникливого патріотичного розуму. Якого вкрай сьогодні не вистачає.