Після приєднання Західної Волині до складу Російської імперії 1795 року ще тривалий час місцеве самоврядування не було унормованим згідно з тогочасним російським законодавством.
Магістрат як основний судовий та господарський органи міської влади Луцька продовжував діяти до середини ХІХ століття. Цей становий орган міського самоврядування купців, ремісників і міщан було утворено у зв’язку з наданням магдебурзького права Луцьку 1432 року.
Магістрат складався з двох колегій: ради і лави. Також до складу магістрату входив писар. До ради входили ратмани (радники) на чолі з бургомістром. Вони займалися адміністративними, господарчими та соціальними питаннями.
До складу лави входили очолювані війтом лавники ( засідателі). Війт з лавниками відповідали у місті за судову владу, протипожежну безпеку і громадський порядок.
Спочатку магістрати відали адміністративними, господарськими, фінансовими і судовими справами міст.
Після утворення Волинської губернії 1797 року їх реорганізовали на основі «Грамоти про права і вигоди містам Російської імперії» 1785 року.
Наприкінці 1830-х років магістрати повітових міст Волинської губернії, у тому числі Луцька, були поділені на думу, до якої перейшли адміністративно-господарські функції, та власне магістрат, який розглядаа судові справи. При магістратах існували «словесні суди» для спрощеного розгляду торговельних, вексельних та інших справ, а також «сирітські суди», що відали опікою маєткових справ сиріт та вдів. Вони підпорядковувались губернському магістрату. Апеляційною інстанцією були губернські палати кримінального і цивільного суду.
У Державному архіві Волинської області зберігаються протоколи засідань Луцького магістрату. Зберіглися записи починаючи з 31 жовтня 1843 року. Судову справу розглядали три ратмани, яких викликали з цією метою до Луцького Городового. Зберіглися їх імена : Леонард Вишневський, Гімарій Вінцковський та Давид Авербух. Судячи за прізвищами, двоє з них були поляками, а третій євреєм.
Магістрати у Російській імперії ліквідували на основі іменного указу імператора Олександра ІІ від 8 червня 1861 року розпорядженням Волинського губернського правління від 27 вересня 1861 року.
Незабаром у Російській імперії відповідно до нового «Городового положения» провели міську реформу, яка стала однією з ланок у системі буржуазних реформ 1860—70-х років. Метою цієї реформи мало бути поліпшення стану міського господарства і залучення до управління ним підприємців, тобто буржуазії.
Міська реформа розроблялася від 1862 року, проект її імператор Олександр ІІ затвердив 16 червня 1870 року. Реформа замінила попередні органи міського управління безстановими — міською думою (розпорядчі функції) і міською управою (виконавчі).
Цього ж року створили спеціальну урядову комісію, яка почала вивчати питання про доцільність та час проведення міської реформи в західних губерніях. Результати її діяльності було відображено у спеціальній постанові Державної думи Російської імперії від 29 квітня 1875 року та указі Сенату від 6 червня того ж року, якими затверджено дозвіл на введення в дію нового міського законодавства в західних губерніях.
Міська дума — виборний розпорядчий орган міського самоврядування у Російській імперії. Виконавчі органи міських дум – управи були засновані згідно з пропозицією Державної ради Російської імперії від 29 квітня 1875 року «Про введення міського положення від 16 червня 1870 року у Західних губерніях». Склад управ обирався гласними міських дум строком на 4 роки. Окремо обирався міський голова, який затверджувався губернатором. При міській управі діяли продовольча, будівельна, мостова, лікарсько-санітарна, фінансова, юридична і торгова комісії.
До компетенції управи входили місцеві господарчі питання, основними з яких були: бюджет та майно міста, піклування про його благоустрій, продовольче забезпечення городян, місцева промисловість і торгівля, кредитна та страхова справа, освітлення, водопостачання, транспорт, шляхове будівництво, запобіжні заходи від вогню та іншого лиха, а також розвиток народної освіти та культури, турбота про охорону здоров’я жителів, піклування про бідних, припинення жебрацтва, створення благодійних та лікувальних закладів.
Обирати та бути обраним до органів міського врядування мав право кожен міський мешканець чоловічої статі за наступних умов: повинен мати підданство Російської імперії, мати щонайменше 25 років, мав володіти на праві приватної власності нерухомістю в межах міста, із якої сплачувати міські податки й збори та не мати заборгованості в цьому. Ті мешканці міст, які відповідали цим вимогам, об’єднувались у три виборчі зібрання, що формувалися відповідно до розміру сплати ними міських податків і зборів. Від кожного виборчого зібрання обиралася третина складу міської думи. Євреї не мали право обіймати посаду міського голови, а чисельність нехристиян у думі мало бути не більше третини від загального її складу.
Прийняття рішення про введення нового міського управління в західних губерніях імперії (окрім Києва) відкладалося до часу проведення додаткових консультацій із місцевими генерал-губернаторами. З погляду центральної влади, край був політично нестабільний. Незадовго перед цим, у 1863-1864 роках відбулося польське повстання, яке царський уряд придушило. Отже, російська влада побоювалася вводити міське самоврядування як на Волині, так й на усьому Правобережжі, де були сильні позиції польського дворянства та міщан.
Були й інші причини, через які тимчасовий Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Михайло Чертков ( на посаді з 1877 по 1881 роки) не поспішав реформувати міське управління.
У тому ж 1880 році генерал-губернатор Чертков зауважив, що «через склад населення міста Луцька і через переважання серед його християнського населення неправославного елементу можна було б остерігатися, що останній користуватиметься значним впливом при запровадженні у цьому місті нового громадського управління, але беручи до уваги, що з відкриттям у поточному році в Луцьку Окружного суду, приплив російського елементу,поза сумнівом, має посилитися».
Питання пришвидшення введення в повітових містах Волинської губернії Міського положення відіграли також численні прохання щодо цього їхніх мешканців як на ім’я генерал-губернатора, так і до міністра внутрішніх справ Російської імперії.
Наприклад, у 1881 році лучани надіслали на адресу міністерства внутрішніх справ Російської імперії телеграму наступного змісту: «[...] шість місяців вводиться Міське положення [...], у справі застій [...], просимо дозволити відкрити в Луцьку [...] міську управу». Містяни сподівалися, що впровадження нових міських управлінських інституцій виконати господарські справи Луцька.
Міське положення у Волинській губернії (окрім губернського Житомира, у якому нове законодавство увійшло в дію в 1877 році) впровадили у 1881-1883 роках.
У 1881 році розпочала роботу міська дума у Луцьку, сформована відповідно до нових засад.
Вибори до новостворених управлінь міського врядування не завжди задовольняли губернську владу.
Так, у Луцьку обрали заступником міського голови католика, кандидатуру якого одразу було відхилив губернатор.
Це було порушенням чинного законодавства з боку губернської влади, адже обмеження права бути обраним на керівні посади міського врядування стосувалося лише євреїв. Волинський губернатор запропонував вирішити ситуацію таким чином: повітовим справникам повідомлено, «щоб вони в жодному разі не офіційно, а у приватному порядку і лише за посередництвом впливових і благонадійних людей намагалися донести до свідомості міських виборців щодо даремності обрання на посаду міського голови осіб польського походження».
Оскільки, на думку губернатора, «католицьке віросповідання та польське походження слугує суттєвою ознакою політичної неблагонадійності», відповідь генерал-губернатора була однозначною: «ступінь політичної благонадійності таких осіб має бути визначений не віросповіданням чи релігією, а походженням, тобто приналежністю особи до тієї чи іншої національності. У більшості випадків в приватновласницьких містах зарано допускати осіб польського походження та й на призначення на державну службу, хоча б і в канцелярію предводителя дворянства, осіб польської національності також не слід».
Таким чином, фактично поляки були усунені від можливості обійняти керівні посади в міському управлінні Волинської губернії.
Луцьк 1889 року. Понад 130 років тому...
Що відбулося у світі 1889 року?
2 квітня відкрито Ейфелеву вежу як тимчасову споруду для ознаменування сторіччя з дня початку Великої французької революції та до відкриття паризької Всесвітньої виставки.
28 вересня перша Конференція мір та ваг запровадила систему мір, схожу з СГС (сантиметр-грам-секунда), але, засновану на метрі, кілограмі та секунді, у зв'язку з тим, що ці одиниці були визнані більш зручними для практичного використання.
14 листопада натхненна романом Жуля Верна американська журналістка Неллі Блю рушає у навколосвітню подорож «за 80 днів», яку їй вдалося здійснити за 72 дні.
Російською імперією тоді керував імператор Олександр ІІІ (1845 – 1894, правив з 1881 року), батько останнього російського самодержця Миколи ІІ. У історії його назвали Миротворцем – це єдиний російський імператор ХІХ – ХХ століть, за правління якого Російська імперія не вела великих воєн.
А тим часом у повітовому місті Луцьку...
Відомо, що межею Луцька на півночі міста тоді була річка Сапалаївка до впадіння у Стир, який обмежував Луцьк з заходу. Міст через Сапалаївку по сучасній вулиці Винниченка ( тоді єдина замощена вулиця Луцька Шосейна) обмежував місто.
Залізничного сполучення у Луцьку тоді не було, воно з'явилося наступного, 1890 року.
Красне було тоді селом, до складу Луцька воно увійшло два роки потому, 1891 року.
На сході Луцьк обмежувався приблизно там, де поворот з проспекта Волі на вулицю Шопена. Тут знаходився район, населений виключно євреями, який мав назву Вулька. Там були лише одноповерхові дерев'яні будинки.
Точної інформації щодо чисельності населення Луцька 1889 року немає. Є інша інформація.
У відповідності з донесенням Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора міністерству юстиції станом на 1879 рік у Луцьку мешкали 11243 людини (5290 чоловік чоловічої статі та 5953 жіночої статі).
Також відомо, що 1894 року населення Луцька складали близько 15900 осіб, з яких християн було 3487 ( близько 22 %), євреїв – 12264 (77%) , караїмів – 144, та магометан – 5. Мешканцями ж власних будинків було 898 осіб, з яких християн – 213 (23%) , євреїв – 677 (75%) та 8 караїмів.
Можна припустити, враховуючи, що населення Луцька невпинно зростало, що 1889 року у Луцьку було близько 13 тисяч мешканців. Станом на 1 грудня 2018 року у Луцьку мешкало 216 тисяч 900 осіб. Отже, тоді у Луцьку було близько 6 ( шести) % відсотків від теперішньої чисельності.
З огляду Волинської губернії про стан промисловості, телеграфного зв'язку і охорони здоров'я в місті Луцьку від 4 січня 1884 року можна дізнатися, що сума виробництва промислових підприємств Луцька сягала 75,6 тисяч карбованців ( для порівняння, у Житомирі – 233,3 тисяч, а у Новограді – Волинську – 59,9 тисяч). У 1880 році у Луцьку було шість заводів : миловаренний, свічний, тютюновий, маслобійний, пивоварний та красильний.
У місті Луцьку та повіті у 1883 році були розташовані наступні військові частини: штаб 11-ої піхотної дивізії, 43-й піхотний Охотський полк, 33-й драгунський Ізюмський полк з 4 ескадронами та штабом, управління повітового військового начальника та 1-ша рота 40-го резервного піхотного батальйону.
На весь Луцьк було 16 медичних працівників: 2 лікарі, 1 ветеринар, 1 дантист, 3 учні лікаря, 3 повивальні бабки, 4 цирюльники ( тобто, перукарі, їх теж відносили тоді до медиків та 2 фахівця з щеплення від віспи ( у джерелі – « н. оспоприв.»).
1889 року було обрано новий склад Луцької Міської Думи.
У доповіді управи про визначення складу виконавчих органів міського суспільного управління з постанови Луцької Міської Думи N1 від 15 грудня 1889 року можна узнати, які посадові особи входили тоді до складу міської управи.
Дослівно, мовою документа Державного архіву Волинської області.
«Для успішного завідування міським господарством та благоустроєм мати у складі Міської Управи, окрім Міського Голови та Міського Секретаря наступні посади за вибором, а саме:
Четверо членів з призначенням одного з них для виконання обов'язків Міського Голови у випадках, визначених у статті 2030 Міського положення та у складі Торгової Комісії торгових депутатів, крім того, по найму : Санітарного лікаря, бухгалтера, двох пипарів, наглядача за міськими будівлями, двох посильних та чотирьох санітарних стражників.
Про це Міська управа представила на розгляд Думи».
Три дні потому, 18 грудня 1889 року, Міська Дума розглядала Доповідь про визначення розмірів утримання особового складу посадових осіб міського самоуправління.
Відомо, що Міською Думою минулого чотириріччя ( обраної 1885 року) було встановлено наступні річні оклади утримання посадовим особам міського суспільного управління :
Міському Голові – 1200 рублів, Міському Секретарю – 800 р., трьом членам – 400 р. кожному та додаткових за завідування скотоперегонним двором 240 р., наглядачу за міськими будівлями – 240 р., на канцелярію – 240 р., на прислугу 1000 р., а також, за уповноваженням Думи Управою Санітарному лікарю 400 р., чотирьом санітарним стражникам по 144 р.
Характерним є те, що Дума суттєво обмежила річні оклади очільникам міста. Визначили:
Міському Голові – 600 р. (тобто вдвічі менше, ніж було!), Міському Секретарю – 500 р., членам по 360 р., на канцелярію та прислугу разом – 768 р., додатковим членам за завідування скотоперегонним двором – 120 р.
На кому Дума вирішила не економити, так це на Санітарному лікареві та 4 санітарних стражникам. В них посадові оклади залишилися такими ж: відповідно 400 та 144 р.
У Луцьку добре пам'ятали про епідемії тифу, тифозної гарячки, скарлатини та натуральної віспи, що сталися у місті та повіті 10 років тому – у 1879 році. Щоб краще розуміти, що можна було купити тоді на ці гроші, подивимося на іншу постанову Міської Думи , від 11 січня наступного, 1890 року « Про встановлення цін на продаж м'яса у Луцьку» де вказано : « Останнього часу існували ціни на продаж м'яса по 6 копійок за фунт, тепер підняли скотопромисловці ціну до 7 копійок за фунт». Фунт – це приблизно трохи більше 400 грамів. Тобто кілограм м'яса коштував майже 15 копійок.
Якщо міський голова отримував у рік 1200 рублів, у місяць це 100 рублів. Нехитра арифметика: міський голова міг на місячну зарплатню купити майже 700 кілограмів м'яса. По теперішнім луцьким цінам на м'ясо вийде понад 60 тисяч гривень. Приблизно така зарплата була у очільника Луцька 1885-1889 років.
І приблизно таку суму тодішні гласні, тобто депутати Міської Думи, які у переважній більшості працювали безоплатно, ВПОЛОВИНИЛІ УДВІЧІ свому Міському Голові. З 1890 року Міський голова став отримувати десь біля 30 тисяч гривень ( це приблизно 50 російських імперських рублів) щомісяця. Звичайно, якщо критерієм брати луцькі ціни на м'ясо
Цікаво, який посадовий оклад сучасного луцького міського голови?
Того ж дня, 18 грудня 1889 року, розглядали ще одне питання. Воно стосується відкриття трактирних закладів на Вульці . Це район початку сучасного проспекту Волі, який було заселено переважно євреями. Були там тоді лише дерев'яні будівлі. Жодна до нашого часу не залишилася. Активне будівництво саме сучасних кам'яних будинків розпочалося вже у повоєнні часи.
« Доповідь за проханнями відставного солдата Степана Фельчука та міщанина Алоїза Пішеля про дозвіл їм відкрити з 1890 року трактирні заклади у Луцьку.
Вони надали посвідчення Луцького міщанського Старости у тому, що вони « проведения хорошого и под судом и следствием не состоят.
Управа честь имеет присовокупить, сто Фельчук желает открыть трактир во 2-й части на Вульке в доме Рухли Нуско, а Пишешь в 1-й части в доме Авраама Сороко».
Відомо, що Дума надала дозвіл Фельчуку та Пішелю на відкриття трактирів. ,
Подальші зміни у місцевому самоврядуванні.
Міське положення 1870 року діяло у Волинській губернії впродовж лише п’ятнадцяти років.
1892 року з'явилося нове Міське положення, у якому мали бути усунені недоліки попереднього закону. Усі норми попереднього закону було збережено. Проте, зміни торкнулися обмеження виборчого права. Якщо згідно з Положенням 1870 р. обирати та бути обраними мали право всі платники податків на користь міста, то, за новим законодавчим актом, установлювалася чітко визначена сума отриманого ними річного оподаткованого прибутку: не менше 1000 рублів у губернському та не менше 300 рублів – у повітовому місті ( це – половина річного грошового утримання луцького міського голови після 1889 року!).
Для виборів гласних на наступні чотири роки скликалось лише одне виборче зібрання, а не три, як було раніше. За новим законом стало меньше громадян, хто володів правом голосу. Їх кількість із числа осіб нехристиянських віросповідань обмежувалась однією п’ятою від загальної кількості обраних. Єврейські громади міст були повністю усунені від участі у виборах. Гласних від них призначали губернатори в загальній кількості не більше однієї десятої всіх гласних. Постанови міських дум набували чинності після затвердження їх губернатором.
У Положенні 1892 року встановили новий кількісний склад міських дум. У тих містах, де кількість виборців була менш ніж сто осіб, мали обирати двадцять гласних, на кожні ж наступні п’ятдесят осіб виборців додавалося по три нові вакансії .Виконання функцій гласного думи було почесним обов’язком, лише міський голова та члени міської управи вважалися чиновниками й отримували заробітну плату.
У тих містах, упровадження Міського положення 1892 р. у яких було неможливим,
підготовка виборів до реформованих, згідно з новим законом органів міського самоврядування, розпочалась у тому ж 1893 р. Так, у 1894 році обрали новий склад Луцької міської думи, у якому взяли участь лише 105 осіб. Це було пов'язано з новим майновим цензом. Не так вже багато мешканців Луцька отримували річний о Причиною невеликої кількості тих, хто мав право обирати та бути обраним, став новий майновий ценз. Як наслідок, до складу новоутвореної думи увійшло лише двадцять гласних.
Відповідно до Міського положення 1870 року виборцями до Луцької міської думи визнано 450 осіб, або ж 3 % від усього населення міста, а за Міським положенням 1892 року лише 105, або ж 0,6 %. Отже, як бачимо, у Луцьку до 1917 року панував типічний олігархат. Сто найбагатших людей міста не тільки фактично, але й юридично керували містом. Кожен п'ятий з них був членом міської думи, яка могла запросто урізати утримання міському голові. Впевнений, людині також не бідній
Відомо, що 1917 року напередодні революції було 25 гласних луцької думи. За новим виборчим законом 1917 року відмінили майновий та статевий ценз. Тепер усі повнолітні мешканці Луцька отримали право обирати та бути обраними у міську думу. Кількість гласних збільшили до 42. Вибори відбулися суто на пропорційний основі – лише від політичних партій та рухів.
Тоді вперше в історії Луцька гласними стали жінки. Їх було 7, усі єврейки. Міським головою у квітні 1917 обрали єврея бухгалтера Абрама Варковицького. Згодом, у жовтні його змінив інший єврей – юрист Самуїл Спектарев (Спектор). А головою міської думи у 1918-1919 роках ( з перервою у серпні – грудні 1918 року, коли дума не працювала) був ще один єврей - лікар Ной Пінес. Спектарев та Пінес були обрані до міської думи від соціалістичних партій, що не підтримали більшовицький переворот у Петрограді.
Крапку місцевому самоврядуванню , що існувало з 1881 року, поставила влада Другої Речі Посполитої після захоплення Луцька польськими військами у травні 1919 року. Луцька міська дума припинила своє існування. Нова, польська влада значно зменшила кількість луцьких депутатів.. Замість 42 гласних у новий орган місцевого самоврядування стали обирати лише 24 радних. Як до революції…
Починався новий період історії Луцька…
Для того щоб коментувати увійдіть будьласка під своїм акаунтом або зарєструйтесь