Сонячна Дорога

Життя дуже красиве і марнувати його людина не має права.

Валентина Михальська 

«Своя Голгофа... Шлях любові й віри..., терпіння й надії. Молитва! Сім’я, родина… Відчуття на дотик щастя... Очі випромінюють світло й чистоту... Можливість чинити опір безодні гріха... Душа самотня, зболена, «промокла»...

Це слова Валі Михальської про неосяжний обшир проблем, з якими вона прийшла у цей світ, щоб стати сильною і Провідником у світ Любові для малодухих. Їй не дано було ходити, але дано творити. Датель Життя втрутився в її долю, щоб випробувати Власне почуття любові на міць земної матерії...

Випробування й осмислення Сонячної Дороги у Валі відбувалося й відбувається наперекір хворобі. І вона щодня перемагає її силою Духу маленької Істоти, укріплюючи береги ріки життя непоборною силою Любові свого всеосяжного Серця. 

Вона називає власні твори «лелеченятами», які знайшлися в образах Душі на Сонячній Дорозі. Можна в цьому місці тексту поставити крапку й долучити каталог творів Автора, в якому «лелеченят» буде чимала стая. І кожне таке виразне і… таке подібне на Автора.

Але, по-перше, моя стаття не є всебічним осмисленням творчого шляху Валентини Михальської й аналізом її доробку. Цей процес ще попереду – нехай Творець випробує вповні Свої почуття на Істоті, зітканій з любові, бо Він це чинить із кожним. Та мало-хто витримує! І тому я пишу про тих, хто є Світочем Любові й вартий щоденної уваги.

По-друге, маю потребу поділитися зі світом власним відчуттям тепла й причетності до всеоб’ємного Світла, котре променить від Валі сьогодні.  

Свого часу я писав передмову до каталогу графічного циклу творів Валі Михальської «Червоне і чорне». Вважаю її графіку вершиною творчих здобутків, адже червоне і чорне у парі не залишають місця для кольорового буйства, яке часто заводить Душу в меланхолійну фрустрацію й там залишає надовго. Вихід звідти, звичайно, дає такий своєрідний (собі рідний) філософський портал образотворців як графіка.

Хочу надолужити не сказане тоді - доповнити картину про «лелечу» ПРАВДУ життя героїні, яка відтворила її в надзвичайно виразній і тому талановитій, на мій погляд, композиції «Безкінечність» та в авторському монолозі Душі, названому «Невинність».

Художниця, котра самотужки освоювала графічну мову образного лету почуттів, знайшла достойні поваги образи й засоби їх виразності, вкладені в скупий простір композиційної площини. І біблійне, переспіване тисячами сповідників і філософів, митців і марнотратників життя, стає не просто реальністю Душі Валентини Михайльської, а набутком людського Космосу.

І кожен, хто шукає себе в застінках свободи, мав би пройти вир, з котрого Художниця вивільняє Волю до життя і Волю до руху Сонячною Дорогою. Це вона вибрала Валю як Волю, зіткану з хвилювань променів, і у ній нема теміні. Проміння Дороги засліплює тих, хто поза Нею. Там живуть тіні - ті, хто зрадив почуття небесної Волі, дане Любов'ю. На Сонячній Дорозі не тиняються, споглядаючи власне відображення в блиску дзеркал. Там живуть вибрані ХаРАктери - нащадки МАМИ і МАМАЯ. Їхня справа – перекладати мовою людей Мову Світла. Вони – посередники для тих небайдужих, які шукають вібрації Правди у власних душевних струнах й свого оточення...

Хто не вірить, поговоріть із нею у Хворостові, що на Любомльщині, бо Вона чекає, щоб відчути споріднені Душі у подорожі Сонячним шляхом. І найчерствіше серце скресає для життя, коли доторкається її душевного тепла.

Графіка – це гра.., світло й тінь «божественної трагедії і комедії» водночас. Такими робимо життя Слова й Образу ми – вірні й невірні, правдиві й неправдиві, лукаві й закохані, зашорені й вільні...  

Хто відважується грати, той випробовує себе Правдою і Гармонією. Кожному дається інструмент, що стає суддею для Душі гравця. В одного він – смичок скрипки, в іншого – перо для барвника. Валя вибрала перо, але пише кров’ю і любов’ю.

Я ще не все сказав...