Закон один - тлумачень кілька

«Я не люблю несправедливості та рабства, коли люди, покірно опустивши голову, не відстоюють свої права», – каже лучанка Тетяна Хмільовська, шукаючи по українських судах справедливого рішення для своєї матері, що отримала інвалідність першої групи після завданої травми на виробництві.

Поки суди ухвалюють різні рішення на основі одного і того ж Закону України, ветеран трудового каліцтва отримує страхові виплати по інвалідності, щомісячний розмір яких становить менше мінімальної заробітної плати.

Втратила руку та отримала численні переломи обох ніг у свій день народження… Молодою тендітною дівчиною Лідія Демчук приїхала до Луцька (її історію життя розповідає донька Тетяна). В селі залишилися батько, важкохвора мама і трійко голодних дітей. Лідії було шкода матір, і вона вирішила допомогти сім’ї. Влаштувалася на роботу на Луцький консервний завод робітницею. Дуже раділа з того, що тепер мама з меншими сес­трами не голодуватимуть, адже, отримавши заробітну плату, швиденько купувала продукти і відвозила в село. Про себе турбувалась мало, тішило те, що в заводській їдальні можна було купити суп за 6 копійок і чай, а хліб був безкоштовний. 12 березня 1954 року був чудовий день. Їй виповнився 21 рік, серце сповнялося радістю, мріями про майбутнє. Вона прийшла на роботу. За розпорядженням адміністрації її поставили обслуговувати крохмальну лінію. Горизонтальна трансмісія довжиною 4 метри була розміщена над підлогою і всупереч правилам безпеки не мала захисних кожухів. Привідні паси зі шківами, які обертаються від трансмісії, також не мали захисних щитів. Відстійник для збору сировини знаходився під трансмісією і був прикритий прогнилими дошками. Налагоджуючи резиновий шланг, Лідія підійшла до трансмісіі, дошка під нею проламалась і вона впала на шківи, які оберталися. В результаті – численні переломи ніг та руки, забита голова, надірваний скальп. Руку врятувати не вдалося, ампутували. Більше року лікарі Київського ортопедичного інституту боролися за молоде життя Лідії. Жага життя взяла своє. Вижила. Але довіку залишилася інвалідом І групи. Повернулася на своє рідне підприємство, яке згодом захотіло позбутися її, неодноразово звільняючи з роботи, але вона знову приходила туди і просила роботи... Так минуло 40 років. Як винагороду за роки нелегкої роботи, отримала медаль Ветерана праці, на якій надпис «За долговечный и добросовестный труд». Виплати по втраченому заробітку стала отримувати, лише коли виросла дочка, яка зрозуміла, що підприємство з її мамою чинить несправедливо. Вісім років в органах правосуддя добивалась Тетяна реалізації у життя законних прав її скаліченої мами і надіялась, що з утворенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві їхні митарства в пошуках справедливості закінчаться.

Лідія Демчук ніколи не втрачає життєвого оптимізму та знаходить сили радіти кожній хвилині життя. Фото Автора

Від суду – до суду. Починаючи з 1 квітня 2001 року страхові вип­лати жінці проводить відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Луцьку. Оскільки підприємство передало справу Лідії Василівни до Фонду ССНВВ із заниженим розміром втраченого заробітку, рішенням Луцького міського суду від 20.02.2004 р. Фонд ССНВВ зобов’язано проводити виплати з відшкодування шкоди, виходячи із суми втраченого заробітку 122,07 грн, станом на 01.04.2001 р., що становило 103,45% мінімальної заробітної плати.

У березні 2011 р. року потерпіла знову була змушена звернутися до суду, оскільки розмір страхової виплати (втраченого заробітку) становив менше половини мінімальної заробітної плати, гарантованої державою. Тетяна з допомогою фінансового консультанта та юриста порахувала, що, починаючи з 2002 року, фонд заборгував потерпілій близько 30 тисяч гривень. 1 серпня 2011 р. Луцький міськрайонний суд задовольнив позов потерпілої та зобов’язав відповідача виплатити заборгованість у повному обсязі. Проте фонд, не погоджуючись з рішенням першої інстанції, подав апеляцію. Справа була направлена до Апеляційного суду Волинської області. Після неодноразових засідань апеляційний суд Волинської області 11 листопада 2011 р. скасував рішення Луцького міськрайонного суду від 01.08.2011 р., посилаючись на те, що спір є публічно-правовим, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і повинен розглядатись, відповідно до ч.4 ст.18 КАС України, міськрайонним судом. На вияснення цього факту суддям знадобилося більше двох місяців.

Назвавши уже своє звернення «адміністративний позов», Демчук Л. В. повторно звернулась до Луцького міськрайонного суду 24.11.2011 р. І лише через 2 місяці (30.01.2012 р.) суддя, який вів цю справу, ухвалив: позов повернути позивачеві, з роз’ясненням, що ця справа не підсудна Луцькому міськрайонному суду. Для вирішення даного спору їй потрібно звернутися до Волинського окружного адміністративного суду.

Потерпіла звернулась до Волинського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 16 лютого 2012 р. адміністративний позов було повернуто позивачці з посиланням на те, що справа не підсудна цьому адміністративному суду, а підсудна Луцькому міськрайонному суду.

Потерпіла знову звернулась до Луцького міськрайонного суду. 5 березня 2012 р. Луцький міськрайонний суд повторно розглянув та задовольнив адміністративний позов Демчук Л. В. Дії виконавчої дирекції Фонду ССНВВ в м. Луцьку щодо відмови в перерахунку щомісячних страхових виплат втраченого заробітку у зв’язку із підвищенням мінімальної заробітної плати визнано протиправними. Суд зобов’язав відповідача провести відповідний перерахунок Демчук Л. В. із січня 2002 р. відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 29 Закону №1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» (далі – базовий Закон). Постанова суду в частині стягнення одномісячної страхової виплати мала бути допущена до негайного виконання.

Після цього фонд звернувся до Львівського апеляційного адміністративного суду, де 6 листопада 2012 р. скасовано постанову Луцького міськрайонного суду від 05.03.2012 р.

Наразі потерпіла подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Чому ж жінка не стомилася оббивати судові пороги з впевненістю у тому, що має перемогти? Має для цього наступні підстави. Лідія Василівна вимагає, щоб страхові виплати (втраченого заробітку) їй нараховувалися, згідно з чинним законодавством. Так, у статті 34 базового Закону йдеться: «Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я», тобто при 100% втраті працездатності вона повинна отримувати 100% втраченого заробітку (доходу). А відповідно до ч. 1 статті 29 цього ж Закону:  «Перерахування сум щомісячних страхових виплат і  витрат на медичну та соціальну допомогу проводиться у разі: ...п. 3) підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством».

Враховуючи вищезазначене,  за підрахунками родини позивачки з допомогою юристів,  потерпіла щомісяця мала б отримувати 1173,11 гривень (що дорівнює: 122,07х1134:118, де 122,07 грн – розмір втраченого заробітку станом на 01.04.2001 р.; 118 грн – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.04.2001 р.; 1134 грн – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.12.2012 р.; 1134 : 118 – коефіцієнт підвищення мінімальної заробітної плати), проте сума страхової виплати становила  460 гривень, а з вересня 2012 р. 855,83 гривні, що  нижче мінімальної заробітної плати.

Скасовуючи постанову першої інстанції, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в своїй постанові зазначила: «… як вбачається з норм Положення «Про порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат», затвердженого постановою правління фонду №24 від 22.06. 2007 р., ним не передбачено порядку здійснення перерахунку щомісячних страхових виплат у разі підвищення розміру мінімальної заробітної плати. Відтак колегія суддів вважає, що в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про протиправні дії відповідача, що полягали у відмові провести перерахунок із цієї підстави, оскільки Законом №1105 чітко вказано можливість здійснення такого перерахунку у порядку, визначеному законодавством».

Тобто, колегія суддів визначила положення фонду формою «порядку, визначеному законодавством», незважаючи на той факт, що та частина із нього, на яку посилаються судді, суперечить ч.1 ст. 29 базового Закону. У статті 9 Кодексу адміністративного судочинства йдеться: «1. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на які надана Верховною Радою України;… 4) у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, а також міжнародному договорі, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу».

Родина Лідії Демчук запитує: якщо вищезгаданим Положенням не передбачено здійснення перерахунку щомісячних страхових виплат у разі підвищення мінімальної заробітної плати, а Законом №1105 чітко вказана можливість здійснення такого перерахунку у порядку, визначеному законодавством, то чому судді не звернули увагу на ч. 1 ст. 29 Закону №1105?

Окрім того, Львівський апеляційний адміністративний суд залишив поза своєю увагою вимоги п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03. 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» (з послідуючими змінами), де чітко зазначено: «При вирішенні спорів щодо перерахування розміру страхових виплат судам необхідно мати на увазі, що воно провадиться лише з підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону №1105. Суди не можуть провадити або зобов’язувати провадити перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу з інших підстав… Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, із вини Фонду своєчасно не визначено чи не виплачено суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає коригуванню у зв’язку зі зростанням цін на споживчі товари й послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону «Про оплату праці».

Дочка Лідії Демчук, Тетяна, каже: «Сьогодні потерпілі не знають своїх прав і довести їх не можуть. Вони не є бухгалтерами і не є правниками, а коли звертаються до адвокатів, то ті часто не хочуть братися за ці справи, бо вони є досить складні. Потерпілий змушений самостійно вивчити ці закони, хоча правову допомогу мав би безкоштовно надати фонд. Натомість, він протидіє потерпілому у захисті його прав, та з порушенням чинного законодавства відстоює свої власні інтереси.

Тетяна Хмільовська. Фото з персональної сторінки в мережі ВК

Чому ми, незважаючи на отаке «ходіння по судах», що вже триває не перший рік, не опускаємо у безсиллі руки, хоча, напевно, цього від нас і чекають? Просто у мене вистачає відчуття гордості від того, що я людина. Я не люблю несправедливості та рабства, коли люди, покірно опустивши голову, не відстоюють свої права».

У відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Луцьку нам сказали, що вони розділяють поняття страхових виплат та витрат. Щодо останніх, то їх перераховують, враховуючи підвищення розміру мінімальної заробітної плати, а щодо виплат, то тут посилаються на Положення «Про порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат», затвердженого постановою правління фонду №24 від 22.06.2007 р., де у пункті 3.8.1 йдеться: «Підставою для перерахування розміру щомісячної страхової виплати з 1 березня кожного року є зростання у попередньому році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики». На наше запитання, чому при перерахуванні не керуються п. 3 ч. 1 ст. 29 Закону «Про загально­обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві», відповіли, що немає такої методики розрахунку, яка була б затвердженою центральним відділенням фонду, і що такий порядок перерахування страхових виплат здійснюється на території усієї держави.

Обидві сторони чекають, що крапку у цій справі поставить Вищий адміністративний суд України. Будемо сподіватися, що суддям не забракне вмінь у майстерності керуватися законами об’єктивності, щоб віднайти невідкриту досі об’єктивність  цього Закону України.

✵✵✵

Адвокат Андрій Козак:

Звичайно, що вищу юридичну силу має Закон України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві». Це є загальноприйнятий принцип законності. Згідно з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншого правового акта суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.        

Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться у тому числі у разі підвищення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 29 Закону «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві». До речі, таку позицію підтримав Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі по справі №К-17611/06 від 19.12.2006 р.

На моє переконання, правильним у цій ситуації буде зайняти правову позицію, згідно з якою – якщо Положенням фонду і не передбачено порядок такого перерахування сум щомісячних страхових виплат, то це не означає взагалі відсутності права на таке перерахування. І суди в цьому випадку мають керуватись вимогами Закону №1105-ХІV та зобов’язати фонд здійснити перерахунок розміру сум щомісячних страхових виплат у зв’язку із підвищенням розміру мінімальної заробітної плати.

Газета  "Луцький замок"