Історія вулиці Гулака-Артемовського

ПЕРШИЙ ЛУЦЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ АЕРОДРОМ ЗНАХОДИВСЯ У РАЙОНІ ВУЛИЦІ ГУЛАКА – АРТЕМОВСЬКОГО.       

Історія вулиці Гулака-Артемовського у Луцьку тісно пов’язана з історією військової авіації. Там, де зараз знаходиться пологовий будинок та обласна лікарня, колись знаходився військовий аеродром. У 1915 - 1916 роках на аеродромі базувалася 20-та австро-угорська авіарота (FLIK 20), а з літа 1916 року - 8-й винищувальний авіазагін і Перша Бойова авіагрупа російських військово–повітряних сил.

У липні - серпні 1916 року у 8-му авіаційному загоні винищувачів служив видатний військовий льотчик (тоді прапорщик) Костянтин Костянтинович Арцеулов (1891 – 1980), відомий також як художник. Арцеулов уперше в історії світової авіації 1916 року виконав фігуру вищого пілотажу «штопор». Був засновником радянського планеризму. Костянтин Арцеулов – онук відомого російського художника Івана Айвазовського. Відповідно до рішення Луцького міськвиконкому від 3-го грудня 1988 року частина вулиці Гулака-Артемовського, що поблизу ракетної та авіаційної військових частин, стала окремою вулицею та отримала ім’я Арцеулова.

20-го вересня 1919 року, невдовзі після зайняття Луцька польськими військами у травні 1919 року, в місто перебазувалася польська Друга авіаційна група (II Grupa Lotnicza), у склад якої входило три ескадри. Сучасний проспект Перемоги з 1920 по 1954 рік носив назву вулиця Льотнича. Ця назва пов’язана з тим, що у тому районі до 1939 року мешкали авіатори польської армії.

У 1948 році, сімдесят один  рік тому, до Луцька було переведено 806-й ордена Суворова 3-го ступеня авіаційний полк. Пізніше, у середині 1950–х років, військовий аеродром передислокували у район Вишкова, де він знаходиться й тепер.

У 1958 році з’явилася вулиця Привокзальна, яка мала з’єднати новозбудований залізничний вокзал з тодішньою вулицею Червоної Армії. Привокзальна тепер носить назву проспект Грушевського, а вулиця Червоної Армії – це сучасні вулиці Винниченка, Стрілецька та Героїв УПА (мабуть, найдовша вулиця Луцька тієї пори). Район міста, де тепер вулиця Гулака-Артемовського, носив назву квартал 164–а. Причому до цього району відносилася дільниця непарного боку сучасного проспекту Грушевського від розвилки з вулицею Гулака – Артемовського до обласної лікарні, яку ввели в експлуатацію 1964 року. Тобто, район біля сучасного пологового будинку.

164 – а квартал відносився спочатку до вулиці Привокзальної, будівництво якої розпочалося 1959 року.

У плані міськвиконкому від 2 лютого 1961 року по проведенню капітальних робіт з житлового будівництва на 1961 рік було передбачено будівництво 8 будинків по вулиці Привокзальній (квартал 164а) та квартальної котельні кварталу 164а. Ці будинки знаходяться на сучасному проспекті Грушевського поблизу пологового будинку.

А квартальна котельна – біля обласної лікарні на нинішній вулиці Гулака-Артемовського, 20 (ДКП “Луцьктепло”).

Це найстаріша, на мою думку, будівля цієї вулиці. Адже на час її будівництва, вулиці Гулака-Артемовського ще не було. Це фіксує рішення міськвиконкому, де була вимога: будівництво зовнішніх комунікацій у кварталі завершити до червня 1961 року, а будівництво квартальної котельні та роботи по благоустрою кварталу – до серпня 1961 року.

Як свідчать архівні джерела,  забудова 164-а кварталу відбувалася з чималими труднощами. Так, у рішенні міськвиконкому від 24-го квітня 1961 року вказано, що будівельно-монтажне управління (БМУ) – 7 “вкрай незадовільно проводить будівництво квартальної котельні у 164-а кварталі. Це ставить під загрозу зрив своєчасного введення в експлуатацію всього житлового будівництва в Привокзальному районі“. Крім того, зазначалося, що будівельне управління (БУ) – 32 не було забезпечено технічною документацією на благоустрій кварталу.

Вулиця Гулака–Артемовського була створена 3-го листопада 1961 року відповідно до рішення міськвиконкому No 637. Так звучав цей архівний документ.

НА ЧЕСТЬ КОГО НАЗВАЛИ ВУЛИЦЮ ГУЛАКА – АРТЕМОВСЬКОГО?

Можна запитати: на честь якого саме з Гулаків–Артемовських назвали новостворену вулицю. Їх же було як мінімум двоє: композитор Семен Степанович та його дядько - письменник, перекладач, поет та байкар Петро Петрович. А якщо подивитися, скажімо, у Вікіпедію, знайдемо ще декількох, до речі, родичів  Семена Степановича та Петра Петровича.

Звернемося до архівних джерел.

10-го серпня 1960 року луцький міськвиконком прийняв рішення, додатком до якого став “Список видатних людей, на честь яких названі вулиці Луцька”. В ньому був зазначений перелік осіб на честь яких рекомендувалося називати вулиці Луцька. Причому для багатьох осіб з цього списку вказували лише прізвище (без імені та по–батькові) та вид діяльності. У деяких вказували тільки першу літеру імені. До останніх не відносилися Гулак-Артемовський та Вавилов. Як відомо, окрім Гулаків–Артемовських було, як мінімум два видатних Вавилова. Хоча чітко вказувалося, що Гулак-Артемовський – це український композитор, а Вавілов (так у тексті) – колишній президент академії наук. Тобто, вулиці рекомендували назвати саме на честь Семена Гулака-Артемовського та Сергія Вавилова.

Семен Степанович Гулак-Артемовский (1813 - 1873), на честь якого назвали вулицю у Луцьку, відомий насамперед як видатний український композитор, автор однієї з перших опер на україномовне лібрето “Запорожець за Дунаєм” (1862). Він товаришував з Тарасом Шевченком, присвятивши йому пісню “Стоїть явір над водою.” Добре відомі також його пісні “Спать мені не хочеться “ та “Ой на горі та й женці жнуть” – рапсодія зі збірки із семи пісень під загальною назвою “Українська свадьба“. Також Семен Гулак-Артемовский відомий як драматург, драматичний актор і співак. Протягом більш як 20 років він був солістом російської імператорської опери у Петербурзі та Великого театру у Москві.

Згодом, рішенням міськвиконкому No 271 від 23-го квітня 1962 року, приуроченим до 50-річчя виходу першого номеру більшовицької газети “Правда“, вулицю Привокзальну було перейменовано на проспект “Правди”. Тоді це була  єдина вулиця у місті, яка отримала назву від газети – головного друкованого видання КПРС (тепер  - проспект Президента Грушевського).

БУДІВНИЦТВО ЖИТЛА ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ НА ВУЛИЦІ ГУЛАКА -АРТЕМОВСЬКОГО

Перші будинки на вулиці Гулака-Артемовського побудували у середині 1960-х років для військовослужбовців Луцького гарнізону. Це будинки за номерами 15, 17, 19, 21,23 та 25.

Неподалік залізничного вокзалу, поруч з будинком № 25 (на нинішній Привокзальній, 14) до 2004 року розташовувалось військове містечко No 51. Вуличка ж носила ім’я М. Островського. 8-го жовтня 1962 року, рішенням міськвиконкому No 577 її перейменували на Ленінградську.

Зазначу, що першим рішенням міської влади після проголошення незалежності України було саме рішення щодо перейменування вулиць. І саме вулиці Ленінградську та проспект «Правди» виконком Луцької міської Ради народних депутатів No 538 від 30-го жовтня 1991 року включив першими в цей перелік.

Дослівно. 

… “Розглянувши пропозиції, подані творчою групою по перейменуванню вулиць міста разом з постійною комісією по культурі, релігії та мовах, виконком міської Ради народних депутатів

Вирішив : 

Погодитися з поданими пропозиціями і перейменувати такі проспекти і вулиці : 

Проспект “Правди “ – на проспект Президента Грушевського; 

Ленінградську – на Привокзальну ;… “ 

У військовому містечку No 51 розташовувались управління, підрозділи, сховища, їдальні та інші будівлі 806-го авіаційного полку, авіаційної бази та ракетно-технічної бази. 806-й авіаційний полк, про який йшла мова вище, 56 років захищав наше мирне небо. До того часу, як у 2004 році його було розформовано.

Тепер містечко поросло бур’яном. Хоч український блокбастер про Тарзана знімай. За 15 років змінилися уряди, які багато що зробили для держави (звісно, з їх слів), та  які нічого не зробили (зрозуміло, зі слів їх запеклих опонентів). Як у тому прислів’ї: “Сам себе не похвалиш - цілий день ходиш як (вибачте, будь ласка), обпльований”. Аналогічно урядам мінялася й місцева влада. Яка теж, “багато що зробила для міста та військових Луцького гарнізону зокрема”.

Але, як бачимо, “віз й нині там”. При розумному господарюванні можна було б побудувати у військовому містечку житло для військових, як це зробили на початку 2000-х після розформування Дубнівського 947-го авіаполку у тамтешньому військовому містечку. Там знаходився такий саме бомбардувальний полк, як у Луцьку. Але це вже інша історія…

Я не випадково торкнувся теми будівництва житла для військових. Історія вулиці Гулака–Артемовського тісно пов’язана з військовими авіаторами та ракетниками Луцького гарнізону. Як було зазначено, саме для них військові будівельники створювали перше житло у цьому районі у 1960–ті роки .  

У 1959 році у Луцьк було передислоковано з’єднання щойно створеного виду Збройних Сил СРСР – Ракетних Військ Стратегічного Призначення - 37-му гвардійську ракетну Севастопольську орденів Леніна і Кутузова дивізію (в/ч 43195). Для забезпечення житлом військових ракетників відбувалося велике будівництво. Починаючи з 1970-х років з’явилися житлові дев’яти та п’ятиповерхові будинки на сучасній вулиці Арцеулова. Як було зазначено вище, до 1988 року це також була вулиця Гулака-Артемовського.

До 1974 року непарний бік вулиці Гулака-Артемовського починався вважаю, від сучасного будинку No 15 напроти пологового будинку, прийнятого разом з жіночою консультацією в експлуатацію у грудні 1966 року.

Десь у середині 1970-х побудували напівкруглу дев’ятиповерхівку біля пологового будинку. 

На початку 1970-х років на тій частині вулиці Гулака-Артемовського, де йде відгалуження від проспекту Грушевського, з’являються одноповерхові фінські будинки (ДОСи), які мали статус гуртожитків для військовослужбовців.  ДОС у перекладі з російської  - “дом офицерского состава”, тобто, українською виходить БОС (будинок офіцерського складу). Разом з трьохповерховими ДОСами 14 та 15, розміщеними у старих казармах кінця ХІХ століття, вони були зазначені тоді за адресою: вулиця Радянська 12а, 14а та 14б, 15 з літерами а, б, в, г, д, є, ж). Це були одноповерхові будиночки, як у приватному секторі. Їх називали “фінськими будинками”. Їх мешканці тримали власні господарства, у них були сади, городи, свині, кури, качки тощо. На парному боці початку вулиці Гулака-Артемовського залишилося декілька одноповерхових будинків. Хоча з тими, що були 30 - 40 років тому, їх не варто рівняти.

Після створення вулиці Лодигіна (12 липня 1974 р.), ці “фінські будинки“ на частині вулиці Радянської приєднали до вулиці Гулака-Артемовського. У 1980-х роках їх зруйнували, а на їх місці побудували п’ятиповерхівки №1,5,7 для військових ракетників гарнізону.

Та дев’ятиповерховий будинок N 3 по вулиці Гулака-Артемовського.

У зв’язку зі знесенням “фінських будинків” на вулиці відсутня нумерація №9 та №11.

За часів незалежності України цільове будівництво для потреб військових занепало. Військово-будівельні частини було скорочено. У житловій черзі Луцького гарнізону досі перебувають колишні військовослужбовці, що чекають житло з 1992 року. 27 років…

Хоча на вулиці Гулака-Артемовського вже за незалежної України з’явився дев’ятиповерховий будинок для Луцького прикордонного загону за номером 13а. А авіатори-безхатьки, як це не прикро визнавати, “нервово курять у стороні”. Сумно…

Проте, хотів би закінчити свою розповідь на оптимістичній ноті. У минулому році відповідно до рішення керівництва України цього року було здійснено перебазування на луцький військовий аеродром з аеродрома Кульбакіно (Миколаїв) 204-ої Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна. Раніше ця частина дислокувалася на аеродромі Бельбек поблизу Севастополя.

Хочеться сподіватися, що Севастопольська бригада тактичної авіації стане гідною наступницею звитяжних традицій луцьких військових авіаторів. Влада повернеться, нарешті, обличчям до Збройних Сил. Відбудеться й довгоочікуване відродження військової авіації у Луцьку, з якою так тісно пов’язана історія луцької вулиці Гулака-Артемовського.